Юрій Сиротюк
Одинадцять років тому ми організували захід, який переріс у щорічний системний інтелектуальний надорганізаційний форум — Бандерівські читання.
Нині, в умовах екзистенційної війни на виживання, попри те, що майже вся команда задіяна на війні і для війни, ми готуємо XIII Бандерівські читання під час яких плануємо сформувати мапу національних інтересів України. Шукаємо партнерів, експертів, запрошуємо дипломатів, залучаємо молоді таланти. Подія стала народною. Організовується волонтерами, підтримується звичайними людьми. За ці роки ми видали в рамках проєкту п’ятнадцять книг трьома мовами, залучили тисячі молодих активних людей до конкурсу есеїв.
Очікуємо, що з Божою поміччю і вашою допомогою, здолаємо всі труднощі і цього разу.
А починалося все так…
1 січня 2014 року відбувся традиційний смолоскипний похід з нагоди Дня народження Степана Бандери. Ідея провести вже традиційну акцію 1 січня викликала спротив частини керівництва Майдану, яке розглядало таку ідею як провокацію, зрештою як і Марш УПА 14 жовтня, активно поширювало заклики не йти на марш, виходити протестувати проти нього. Серед організаторів бандерівської істерії були дуже відомі нині люди.
Але смолоскипна хода відбулася. Її підтримали десятки тисяч учасників Майдану. По дорозі трішки “дісталося” російському пʼятизірковому готелю «Премʼєр-Палас». Похід закінчився віче на схилах революційної Київради, з вікон якої звисав банер із зображенням Бандери.
Наступного дня Рада Майдану істерила і вимагала прибрати з фасаду портрет Бандери, бо це мовляв є провокацією і заледве не приведе до поразки революції, а наші західні партнери взагалі від нас відвернуться. Рішення прибрати Бандеру з фасаду Київради оформили голосуванням Ради Майдану.
Ми рішення виконали. Бандера перекочував з зовнішнього фасаду на стіни Колоного залу Київради. Але осад залишився…
Попри те, що Майдан активно і дуже масово використовував бандерівську символіку: революційний червоно-чорний прапор та бандерівське вітання «Слава Україні! – Героям Слава», рівень нерозуміння ким насправді був Степан Бандера і за що він боровся зашкалював.
Тоді здається Володимир Тиліщак (нині заступник голови інституту Національної памʼяті) запропонував провести Бандерівські читання у приміщенні революційної Київради.
Присвятити їх вирішили програмній статі Степана Бандери «Національна революція, а не протирежимний резистанц». Бо хто, як не Бандера був найкращим теоретиком і практиком національної Революції?!
А ще дуже хотілося щоб візуальне масове засилля бандерівської символіки не перетворилося в карго-культ, а Майдан замість Національної Революції не переріс у щось на зразок большевицького бунту пʼяної матросні.
Акцію було запланована на 1 лютого.
Моєму подиву не було меж, коли у зазначену годину колонна зала Київради була вщент заповнена. Люди стояли в проходах, у коридорі. На подію прийшли голови обох гілок ОУН: бандерівської і мельниківської: славної памʼяті Стефан Романів і Богдан Червак.
Що цікаво, кількість мовців з мельниківського табору була не меншою, ніж з бандерівського.
І це було хорошою ознакою, що наслідки трагічного розколу подолано.
Голова ОУН Богдан Червак привітав учасників читань та передав для учасників Революції Гідности бойовий прапор ОУН, що постав разом із організацією ОУН у Відні 1929 року.
“У Відні 1929 року зібралися близько 30 людей, які створили ОУН. Коли вони дискутували про форми визволення українців, вони навіть не думали, що створять організацію, яка стане цілим етапом національно-визвольної боротьби. Такого послідовного, організованого і чіткого етапу за час визвольних змагань у нас не було.
У серпні цього року в Україну приїхав член ОУН, який привіз прапор, що у 1929 році з’явився разом із ОУН. Він привіз прапор і сказав, я хочу, щоби прапор, з яким українські націоналісти виборювали незалежність відтепер, був в Україні, в музеї. Я не можу виконати його побажання , бо зараз бойовий прапор не може бути в музеї, бойовий прапор має залишитися і повинен використовуватися в авангарді боротьби”, – зазначив Богдан Червак.
Ґрунтовну доповідь проголосив традиційний і незмінний учасник читань тоді ще кандидат політичних наук Олександр Сич на тему «Витоки і ґенеза українського націоналізму”.
Ще одна з постійних облич, «енергія» БЧ Ірина Фаріон мовила на тему: “Концепт національної ідеї в трактуванні Степана Бандери”.
“Бандера ототожнював поняття ідеї з концептом душі. Ідея і душа – породжуюча і рушійна сили визвольного руху… Наше протистояння із ордою, це не піротехнічна боротьба. Треба розуміти геніяльну думку Бандери, що соціяльні революції породжують барикади, а національні породжують легіони».
Кандидат історичних наук, президент БФ “Літопис УПА” ім. В.Макара Микола Посівнич доповів на тему: “Феномен Степана Бандери”.
Виступав і головний редактор газети «Шлях перемоги» заснованої Степаном Бандерою Віктор Рог.
“У 1991 рокі українці позбулися окупації, проте у нас залишилися окупанти. Перефарбовування у синьо-жовті прапори, не змінило панівну верхівку. Степан Бандера казав: “З москалями немає спільної мови!”. Він не помилявся, бо в усі часи пануюча верхівка Росії визискувала і принижувала Україну, вона не хотіла бачити її такою, якою її бачимо ми”, – зазначив Віктор Рог.
Виступав історик, краєзнавець, дослідник теоретичних і практичних проблем збереження історико-культурної спадщини, історії становлення пам’яткоохоронної справи в Україні, питань повернення та реституції культурних цінностей Сергій Кот, промовляв доктор історичних наук Ярослав Папуга.
Із доповіддю “Українська національна революція – від Січових Стрільців до Євромайдану” виступив публіцист Ярослав Сватко. Дослідник проілюстрував причини поразок української нації минулого століття, наголосивши на тому, що необхідно було робити провідникам українства, аби мати перемоги для держави.
“Багато провідників не розуміли, що національне насправді стоїть вище за соціяльне. Не було вироблених провідників, які би розуміли, за що треба боротися. Вони не могли визначити основних і першорядних цілей. Відповідно, держава програвала і отримувала розплату за поразку, якою, зокрема, був Голодомор. Необхідно усвідомлювати також і свою провину в тому, що сталося. Кожна нація, яка хоче бути в безпеці, повинна мати внутрішню силу. Тому в першу чергу винні ті, хто не збудував внутрішньої сили, яка би була здатна захистити українську націю”, – наголосив Ярослав Сватко.
Про українську владу та її становлення 1917 року присутнім розповів директор Музею Української Народної Республіки Олександр Кучерук.
Найбільше вразила участь в заході співголови Українського комітету “Гельсінкі-90” Василя Овсієнка. Він доповідав на тему: “Василь Стус. Поет і громадянин”. Доповідач розповів про своє перебування в концтаборах та про особисті знайомства з бандерівцями, яких чоловік зустрічав у роки свого ув’язнення.
“Я собі думав а яке відношення маю я як дисидент 70-80-х років до бандерівських читань. Але коли мене судили, то записали у справі, що я співпрацював і бандерівцями. Я не міг зрозуміти, як я, народившись 1949 року, міг із ними співпрацювати. Мене засудили 1973 року і коли я потрапив до в’язниці, то я познайомився там не з одним бандерівцем. І це були найкращі люди, яких я знав у своєму житті”, – розповів дисидент.
За словами Василя Овсієнка, бандерівці були людьми, які завжди стежили за порядком і які постійно займалися самоосвітою, самовдосконаленням.
З лідерів Майдану прийшов лише Олег Тягнибок.
Загалом, Бандерівські Читання викликали фурор.
До кривавої розвʼязки Революції і початку російсько-української залишалося менше 20 днів.
Згодом більшість учасників читань стали комбатантами.
Але про це в наступних розповідях…
