Хто є Герой? Герой року. Герой нашого часу, нашої доби, нашої ери?
Ким пишаються сучасники і пишатимуться майбутні покоління?
Кожен з нас знає його.
Він – рядовий Українець. Він вже й не пам’ятає, чи це його ім’я, чи прізвище, чи позивний, чи псевдо… Все переплелось в один згусток крові, поту, сили, слави, любові і ненависті… Українець – це його ДНК!
Йому десь під двадцять, хоча рік-півтора він міг собі й приписати. А, можливо, йому вже за шістдесят, але руки ще міцно тримають зброю. Та, переважно, йому тридцять-сорок. Зрілий, досвідчений, самодостатній.
Зранку 24 лютого, чи то було вже 1 березня, він добровільно переступив поріг військкомату. Хоча, не виключено, що повістку йому могли вручити просто на вулиці, на зупинці громадського транспорту, коли він поспішав додому.
Він один із мільйонів із жовто-блакитним серцем. Простий-простісінький хлопець. Робітник, вчитель, лікар, дрібний підприємець. Часто непримітний у своєму містечку чи селі, часто той, хто перебивався тимчасовими заробітками чи підробітками. Він не збирався воювати. Не збирався, але готувався. Фізично і морально. І тепер він – Воїн!
Хтось скаже, ні, – та він успішний бізнесмен, перспективний науковець і популярний блогер. Життєлюб, мандрівник а, можливо, колись — поет і музикант… З дитинства – дієвий у ПЛАСТ-і, СУМ-і чи МНК і той, хто бігав гурбенськими лісами. А ще він належав до ультрас, адже життя наше таке – ультра-круте! Можливо, він віддавна задумувався про кар’єру військового, а починав, як волонтер… І хоч у нього немає великого військового досвіду, та хіба ж АТО – не війна, хіба Майдан – це не бойовий досвід?
Тепер він – Воїн, він – рядовий. Перш за все – піхотинець. Але, якщо потрібно, то і кулеметник, і гранатометник, і мінометник і, звісно, штурмовик. На ньому тримається усе: лінія фронту, лінія життя, зв’язок, координати, дрони, наступ та контрнаступ і, навіть, сухпай та турнікети… Міцну надійну каску йому передали з діаспори, бронік підігнали волонтери, а зручні берці докупив він сам. Він класно стріляє з АК, хоч кілька разів уже використовував і Джавелін… Але головне – він фантастично добре вміє копати і рити! Лопата – ось головна зброя солдата! Проте, який солдат не мріє стати офіцером? Тому, напевно, він уже й у старшинському званні, але це військова таємниця…
Він захищає рідну землю. Він відстояв золотоверху столицю, захистив древній Чернігів і нескорені Суми, звільнив Херсон та Ізюм. Він сталився у підземеллях «Азовсталі», вгризався у сіль Соледару і вказував напрямок русскому воєнному кораблю на Зміїному. Він той, хто пройшов крізь вогонь і час, хто повернувся з полону, хто підняв червону калину. Його болять рани і йому не дають спати контузії, але він тримається і не здається. Він втомлений і страшенно дратівливий. Він спить по дві години на добу, чи то на тиждень і чекає на ротацію та відпустку, щоб знову і знову повертатись до своїх…
Він – наддніпрянець і галичанин, подоляк і слобожанець, гуцул, бойко і волиняк, кримчак, полтавець, донеччанин, запорожець і кубанець, козацького роду. Він об’єднав усіх, адже час зараз такий, коли треба єднатись!
Він не втік і не зрадив, бо зрада – це не про українця і не про рядового Українця. Він – вірний і рідний! Він коханий і неймовірний коханець! Він – чудовий батько і турботливий син, відповідальний чоловік…
Хоча чому лише він? Вона. Рядова Українка. Мати і військова. Волонтерка і парамедик. Краса і мужність, врода і ненависть до ворогів! Мама, дружина, сестра, дівчина, кохана…
Воїн. Його місія – завершити цей безкінечний лютий вже майже десятилітньої війни, яка триває століттями. А символом цієї війни буде білий тюльпан. Квітка весни, вірності і чистоти…
Він повернеться. Зі щитом або на щиті. Він обов’язково повернеться! Повернеться навесні, посеред літа, восени і серед зими… Повернеться через рік, через сто, через віки. Повернеться з Перемогою! Повернеться як Герой. Справжній, шляхетний, мужній, мудрий, втомлений, але непереможний рядовий Українець!
Олег Вітвіцький
