(відгук на документальний фільм «Люм’єри!» (2016) Тьєррі Фремо)
Дивовижно, що етимологія слова «люм» пов’язана зі світлом. Одиницею вимірювання світла теж є люм. І брати Люм’єри є винахідниками синематографа — пристрою, який напряму пов’язаний зі світлом: він не лише дозволяв знімати рухомі об’єкти, а й проєктувати їх на великий екран.
У фільмі представлені відреставровані роботи Луї Люм’єра 1895–1905 років. До 1905 року брати зняли загалом 1422 фільми, але збереглося лише 108.
Документальний фільм Тьеррі Фремо (фр. Thierry Fremaux, 1960) «Люм’єри!» 2016 року висвітлює історичні роботи братів Люм’єрів за жанром як документальну хроніку, комедію. Всі свої фільми брати Люм’єри знімали у Франції, доки Луї Люм’єр (фр. Louis Jean Lumiere, 1864–1948) не вдається до сміливого рішення: відправити своїх операторів у різні куточки світу, — так і виникає ще один жанр кіно — репортаж.
Кіно було чорно–біле до того моменту, доки в Італії не знімають фільм «Танець ‘Серпантин’», що був розмальований вручну. Цей фільм за означенням самого Тьєррі Фремо — чиста краса. Лої Фуллер (фр. Marie Louise Fuller, 1862–1928) — засновниця модерного танцю була на піку відомості, коли виконала цей танець у 1892 році у Брукілінському парку в Нью-Йорку, і присвячений він американській танцівниці.
Хоча брати працювали разом, режисером фільмів був Луї Люм’єр, тоді як Оґюст Люм’єр (фр. Auguste Lumiere, 1862–1954) опікувався фінансами.
Першим оператором компанії був Луї Люм’єр. Александр Проміо (фр. Jean Alexandre Louis Promio, 1868–1927) — один із найголовніших операторів-мандрівників. Ґабріель Вейр (фр. Gabriel Veyre, 1871–1936) — оператор, який привіз кінематограф до Мексики, Куби, Китаю, Японії та Індокитаю. Маріус Сестьє (фр. Marius Ely Joseph Sestier, 1861–1928) зняв перші історії кінокадри в Австралії та Індії. Шарль Муассон (фр. Charles Moisson, 1864–1943) зняв один із перших репортажів про офіційний візит президента Франції, а також фіксував події у Європі. Вони — перші в світі оператори та закордонні репортери.
Луї Люм’єр був і першим кінохудожником. Композиція його кадрів натхненна класичним живописом (картини художника Жана-Франсуа Мілле (фр. Jean Francois Millet, 1814–1875), представника барбізонської школи — напрямку, який став перехідним етапом від класичного академічного пейзажу до імпресіонізму), а завдяки художньому баченню Люм’єри винайшли перші ракурси, спецефекти та роботу з глибиною екрана.
Оркестрові сюїти та рапсодії Каміля Сен-Санса (фр. Charles Camille Saint–Saens, 1835–1921) обрані Тьєррі Фремо спеціально, через те що він був сучасником Люм’єрів.
Фільм триває лише півтори години, але за цей короткий час розгортається ціла епоха та все життя Люм’єрів.
Події фільму охоплюють межу ХІХ та ХХ століть. Для людей того часу поява кінематографа стала справжнім дивом: вони вперше побачили рухоме зображення, що викликало неймовірний захват, а подекуди й справжньої води переляк — як то під час знаменитого показу «Прибуття потягу», коли глядачі лякалися, буцімто екранний потяг виїде просто в зал.
Найбільше вразила сцена з пралями, що демонструє відчуття кадру та глибокий художній задум. Ракурс камери перетворює звичайну побутову зйомку на справжню панораму, де в одному статичному просторі розгортається різнобарв’я тогочасного життя.
Композиція цього епізоду вражає своєю триріневістю. На першому, найнижчому, плані кипить виснажлива щоденна праця —жінки схилися над водою, занурені у свій важкий залаштунковий побут. Трохи вище, у середньому ярусі кадру, вирує зовсім інший світ: там безтурботно відпочивають чоловіки, які навіть не замислюються про працю, що відбувається прямо під їхніми ногами. А на найвищому рівні, уздовж дороги, безперервно плине міський серцеритм — люди поспішають у власних справах, створюючи відчуття безперервного руху часу.
Завдяки такій багатоплановості кадр перестає бути просто документуванням події. Він постає живим зрізом суспільства, де в єдиному моменті перетинаються праця, дозвілля та щоденна метушня.
Цей фільм розкриває багатогранність людського буття та занурює у зародження кінематографа. Він дає дивовижу можливість зупинити час і побачити живий подих минулої епохи — з її щирими емоціями, різнобарв’ям доль та особливим ритмом життя. Завдяки режисерській праці Тьєррі Фремо сьогодні є можливість це побачити й почути, а завдяки майстерній композиції та режисури Люм’єрів кожна коротка сцена перетворюється на глибоку візуальну поезію, яка залишає незабутнє враження та змушує по-новому відчути цінність кожної закарбованої миті.
Аделіна Котвицька
(м. Житомир)
4.IX.2026–6.IX.2026
