Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели поетичний семінар «Призначення поета: Євген Плужник і Василь Стус».
Вступне слово на семінарі подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він визначив контекст обговорення вказаної теми — жертовний шлях українських поетів від пророка нації Тараса Шевченка до Євгена Плужника та Василя Стуса та підкреслив визначальну суть призначення поета — улюблений поет, як і улюблений син, для Бога той, що йде на самопожертву задля навернення Божого світу української нації. Промовець також проілюстрував пропоновану тему читанням високих зразків поетичних текстів Євгена Плужника та Василя Стуса про український світ розстріляного відродження й уярмлений у «тюрмі народів» та незламний український світ шістдесятників.
Промову про «Призначення поета в українській традиції» від давніх до нинішніх часів виголосив директор Центру наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова» Павло Салевич. Доповідач розпочав із мови про поета (співця) в українській міфологічній традиції, у якій поет був водночас і співцем, і натхненним пророком (віщим), який володів езотеричною мудрістю (таємним знанням, що було неприступне загалові), і хранителем світового порядку за допомогою жертви й пісні-слави. Такими співцями в старій українській традиції були, зокрема, Боян і невідомий автор «Слова о полку Ігоревім».
Названі співці, — продовжував учений, — зберігали обожнену міфологічну пам’ять українського роду: зокрема, міфологізовані реальногеографічні й реальноісторичні знання про руський (давньоукраїнський) світ від часу існування українського роду. Вони знали про давньоукраїнське минуле («перші часи»), нинішнє («події сього часу») і майбутнє («прийдешнє»), подібно як співці міфологічної традиції інших індоєвропейських народів, зокрема, давньогрецький співець Гесіод («Теогонія») та давньоісландська вьольва (віщунка) («Пророкування вьольви»).
Співці-традиціоналісти Боян та автор «Слова» вміли назвати все власним словом як установлювачі імен, створювали світ у його текстово-поетичному втіленні, паралельний до позатекстового світу, який створив деміург (бог-творець). Творчість, роблення уподібнювало Бояна та автора «Слова» з жерцем. Міфологічно описуючи-відтворюючи світ, Боян та автор «Слова», подібно як і жрець, «розчленовували початкову єдність жертви (cебто текст), встановлювали природу роз’єднаних частин через визначення системи ототожнення й «синтезували нову єдність …виражену в слові». Їхня поетична техніка була особливою — «розчленування, роз’єднання, розкидання елементів мови як усвідомлених операцій», а потім синтезування в одну цілість. Як і жрець, Боян та автор «Слова» боролися з хаосом і зміцнювали космічну організацію українського світу, відтворювали те, що колись зробив деміург, забезпечуючи продовження й тривання Руси-України. В акті міфопоетичної творчости за допомогою мови, слова Боян та автор «Слова» єднали людську й божественну сфери — перетворювали божественне в людське й піднімали людське на рівень божественного. Отже, мали сакральне призначення — служили роду і рідним Богам.
Далі доповідач зупинився на призначенні українського поета в наш час (час філософського світогляду, основою якого є раціональне сприйняття світу) головно на призначенні Т.Шевченка і представників «Товариства тарасівців», згадавши також правдиві синівські почуття любові до батьківщини, тяжку працю для народу, постійне перебування на її сторожі І.Франка (Сідоглавому “Ти, брате, любиш Русь…”), пов’язану з долею українського народу Лесю Українку («Давня казка») та інших, хто власною поезією служив українському народові, його визвольній боротьбі, був його совістю й голосом, будив народ до боротьби, давав силу й наснагу для боротьби.
Окремо учений говорив про призначення яскравих українських поетів Є.Плужника та В.Стуса, які жили й горіли для України, орієнтувалися на ідею самостійної, суверенної й неподільної української держави, вважали національне рідним, непогрішним і святим.
Павло Салевич казав також, що обидва згадані поети йшли шляхом шевченківських духовних цінностей, але по-різному виявляли себе в поетичному призначенні: Є.Плужник — людина й поет філософського сковородинівського типу, Стус — легендарна вольова людина, незламний поет-борець за волю України. Є.Плужник протистояв сталінським проповідям класової ненависті і братовбивчої війни, бездумної революційної жорстокості власним гуманізмом, поглядами про цінність людського життя, і бачив себе в самопожертві, благословляючи «жорстокий у крові свій час», не заперечуючи віддати себе «мов гнiй» «пiд посiви» нового часу.
Василь Стус (за Євгеном Сверстюком «один із найвизначніших світових поетів XX століття і сумління української нації») знав (і приймав) свою нелегку безкомпромісну долю відвертої боротьби з московським ворогом, «почуваючи, що мусить власну долю пережити саме ось так».
На завершення Павло Салевич на тлі природного призначення українського поета не зміг не згадати про шкідництво сучасного чортополоху (різновидів бур’яну) в українській поезії, про немічних у писанні письменників-стилізаторів, які всіляко обливають брудом Україну (та частину з яких із невідомих причин навіть вивчають в українській школі): європейських грантоїдів Ю.Андруховича, О.Ірванця, В.Неборака, представників Лугосаду, Нової (і не зовсім) Дегенерації та іншого штукарського сміття.
Слово про призначення поета в українській історії мали відомий історик Іван Сварник, доктор історичних наук, поет Петро Шкраб’юк, редактор журналу «Наша спадщина», поет Андрій Левик, народний художник Василь Семенюк.
Участь в обговоренні теми поетичного семінару, окрім уже згаданих учасників, брали доктори історичних наук Ігор Гаврилів та Ігор Чорновол, громадський діяч Юрко Антоняк.
Учасниками семінару були також доктори економічних наук Борис Карпінський, Ірина Ревак, Олег Підхомний; доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський; громадсько-політичний діяч, архітектор, художник Ігор Кузьмак; громадсько-політичний діяч, підприємець Юрій Путас; громадські діячі Зеновій Бермес, Зоряна Іванків, Іван Вівчарівський; діяч освіти, голова Асоціації керівників шкіл України у Львівській області Ірина Даць; художник Ігор Копчик, провідні бібліотекарі відділу україніки Мар’яна Москва, Надія Бала, Ірина Лемик та інші.
