Рецензії: Наука перемагати

Юрій Сиротюк

«Світ поступається місцем рішучій людині». Так починається книга, яка так тісно переплітається з нашим життям. Я шукав книгу Орісона Мардена давно. В юності мав його видання під назвою «Воля й успіх», у перекладі Віктора Приходька, що побачило світ у дрогобицькому видавництві «Відродження» в далекому вже 1996 році. Мав у своїй юнацькій мандрівній бібліотечці, тримав у руках і побіжно оглядав. Книга була про те, «як перемогти світ». Але тоді мені не треба було книжкового підтвердження. Я й так знав, що виклик світу прийнято. І жереб кинуто. Боротьба захоплювала і п’янила, а молодеча віра і нахабність окриляли і гнали вперед. Ми писали власні книги доль, на власних здобутках і помилках. Книга Мардена, так і не дочитана до кінця, загубилася у вічних переїздах. Але залишила в мені глибокий слід. Згодом з’явилися діти. І я мріяв, щоб цю книгу вони прочитали. Бо це книга про історію здобуття успіху в найнесприятливіших обставинах. Її цитують бізнес-гуру на своїх дорогих тренінгах і вона рекомендована для вивчення студентами провідних університетів.

Але повернімося до мого спілкування з цією книгою. З часу, коли я вперше взяв її до рук, пролилося добряче води. Років так з 30. Війна з Москвою, яку ми в юності вважали неминучою і навіть бажаною, неминуче й прийшла і Бог дав нам шанс взяти в ній безпосередню участь. На четвертому році повномасштабного вторгнення понад одинадцятилітньої війни з ворогом, що не знає ні честі, ні правил, коли не витримує залізо і втомилися союзники, – віра в себе стає головною зброєю. Віра в диво, коли ти знаєш, що це диво може бути створене лише твоїми руками і руками твоїх побратимів внаслідок копіткої титанічної праці.

Тому нині, коли маю честь писати історію нашої нації на полі бою, особливо горджуся, що отримав пропозицію написати передмову до нового видання книги Мардена. Бо це книга про нас. Про звичайних людей, які у відповідь на божевільну неспровоковану війну з боку Росії відклали цивільні речі і справи і стали до вояцької лави. Лави, без сумніву, одного з найгероїчніших поколінь української нації, яке в найнесприятливіших умовах досягає успіху. Бо хіба не успіхом є те, що ми вже четвертий рік успішно протистоїмо кратно більшому противнику, який обіцяв взяти Київ і «остаточно вирішити українське питання протягом трьох днів»? Дуже хочеться, щоб це героїчне покоління не стало втраченим поколінням. Звикнувши до ненормальної «нормальності» війни, важливо не загубити себе, своїх мрій, не згаяти шансів, які самі створили.

Та зараз головне – вірити в свій успіх. Вірити, як вірив цитований у книзі англійський адмірал Нельсон у битві проти французів. «Якщо ми досягнемо успіху, що про це скаже світ?» – у захваті запитав капітан Беррі, коли Нельсон пояснив свій ретельно складений план перед битвою на Нілі. «У цій справі немає ніяких «якщо»», – відповів Нельсон. «Те, що ми досягнемо успіху – це безсумнівно. Хто доживе до того часу, щоб розповісти про це, – це вже зовсім інше питання».

Ця книга – мотиваційний посібник, а водночас детальна інструкція, як досягати успіху. Кожна її теза підкріплена реальною історією успішних людей. Це книга про психологію воїна і переможця і практичний порадник як досягати результату. Автор пише, що «історія знає тисячі прикладів людей, які скористалися нагодою, щоб досягти результатів, які здавалися неможливими для менш рішучих. Швидке рішення і цілеспрямовані дії перевертають світ перед ними». Ще один цитований герой книги Остін Фелпс – американський письменник і шанований богослов, так визначав переможний стратегічний план: «Пильність у спостереженні за можливістю; такт і сміливість у використанні нагоди; сила та наполегливість у збільшенні можливостей до максимально можливого досягнення – ось військові чесноти, які мають забезпечувати успіх».

Ця книга саме про історію вояків, тобто солдат, що з «сірих гвинтиків» на війні виросли в титанів, які кидають виклик будь-яким перешкодам, покладаються на себе, беруть ініціативу в руки і досягають успіху. Ось одна з головних порад Мардена «Не чекайте надзвичайних можливостей. Використовуйте звичайні нагоди і робіть їх видатними». Бо «слабкі люди чекають можливостей, сильні їх створюють».

Один із розділів книги Мардена називається «хлопці без шансів». Хіба ж це ж не про нас, людей, які кинули виклик найстрашнішому ворогу і створили шанси та власну історію подиву гідного чину? Тож Марден розмірковує, якими рисами має володіти людина, яка здатна досягати успіху, бути переможцем. І робить дивовижний висновок про те, що щоб досягти успіху в будь-якій справі, особливо військовій, «потрібно бути людиною». А ще «юнакам без шансів» дуже важливо правильно скористатися існуючими можливостями. Як влучно пише Мері А. Тусенд: «У житті кожної людини настає вирішальний момент. Один день, одна ніч, один ранок або один полудень. Одна вільна година, одна сприятлива мить. Одна тріщина, крізь яку прозирають піднесені звершення. Один простір, де доля пливе за течією, Один раз, в рівновазі між занадто пізно і занадто рано. І ти готовий до миттєвого блага нахилити на свою користь непевний промінь». І головне – не упусти можливість. «Пам’ятайте, що чотири речі не повертаються: сказане слово, випущена стріла, минуле життя і втрачена можливість».

Якими ж актуальними є слова американського філософа Емерсона: «Світ більше не глина, – а скоріше залізо в руках його мешканців, і люди повинні вибивати собі місце в ньому постійними і жорсткими ударами».

А ще ця книга – системний перелік порад, що робить людину успішною. І одна з найголовніших – берегти час, не гаяти жодної хвилини. Як пише автор, «одна година на день за десять років зробить невігласа добре поінформованою людиною». Скільки таких прикладів саморозвитку у проміжках між важкими бойовищами бачив я на власні очі. Хтось навчився окрім вправно вбивати ворогів, добре готувати. Хтось ночами вчив англійську. Хтось заглиблювався у програмування чи поринав у світ філософії. Не можна, щоб війна просто прибрала найкращі роки життя. Варто використовувати найменшу мить для розвитку.

А ще варто пам’ятати, що «ніхто не створений для війни» і не народжений генієм. Як пише Марден, «ніхто не повинен розчаровуватися через те, що не був наділений величезними дарами в колисці. Його справа – робити все, що він може, всюди, куди б не кинув його жереб, і просуватися при кожній слушній нагоді в тому напрямку, куди вказує внутрішній голос».

Розвивати свої сильні риси, йти за призначенням. Бути собою і на своєму місці: «Краще бути Наполеоном, серед тих хто чистить взуття або Олександром серед сажотрусів, скажімо, як Метью Арнольд, ніж поверхневим адвокатом, який, за необхідністю, не знає законів» – пише автор. Так і на війні – варто бути тим і там, ким є насправді і що насправді найкраще вдається. А далі наполегливо йти до мети, бо «Наполегливість – це перша умова успіху. Друга умова – рішучість». Далі йде системність. Вміння концентруватися і не розпорошувати свої сили для того, щоб навчитися перетворювати «чесні поразки на яскраві перемоги», «вловлювати обставини і перетворювати їх на можливості».

Цілеспрямованість – ще одна важлива риса. «Здатність мати чітку мету». Бо «вітер ніколи не дме попутно для моряків, які не знають, до якого порту вони прямують». Бо, як наводить цитату Карляйла автор: «Найслабша жива істота, концентруючи свої сили на одному об’єкті, може чогось досягти; тоді як найсильніша, розпорошуючи їх на багатьох об’єктах, може нічого не досягти». Власне так, крок за кроком на наочних яскравих прикладах, Марден пише історію переможців, яку сформувала психологія вояків. А те, що ця історія, без сумніву, про нас, свідчить ще одна цитати з книги. «Єдиним переконливим доказом щирості людини є те, що вона жертвує собою заради принципу. Словами, грошима, усіма іншими речами порівняно легко пожертвувати, але коли людина жертвує своїм повсякденним життям і вчинками, стає зрозуміло, що істина, якою б вона не була, заволоділа нею…» (Лоуелл).

Хіба ці слова не стосуються нашого героїчного покоління, яке в боротьбі стає нацією воїнів з психологією переможців.

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа