130 років тому:
5.06.-10.10.1894 – у Львові з метою презентації тогочасних технічних, культурних та цивілізаційних здобутків краю тривала Загальна крайова виставка – найбільший ярмарок в історії Галичини. Опікуном виставки виступив імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І. За 139 днів роботи (100 з яких були дощовими) її відвідало більше як 1,1 мільйона осіб. Для організації виставки обрано південну околицю Львова – верхню терасу Стрийського парку площею близько 50 гектарів, яку попередньо вирівняли, завізши сюди 20 тисяч кубометрів ґрунту. Для облаштування експозицій найкращими архітекторами, інженерами та мистцями краю зведено 129 тимчасових або капітальних павільйонів. Щоби повністю оглянути усі секції (38), відділи, павільйони, кав’ярні тощо необхідно було присвятити щонайменше цілий тиждень.
В Європі перші виставки для демонстрації здобутків промисловости започатковано ще у ХVІІІ столітті (1756 у Лондоні, 1798 у Парижі). В Австро-Угорській імперії перша виставка відбулася у Відні (1873), а відтак почали організовуватися національні та крайові. Львівську виставку 1894 організатори присвятили 100-річчю Повстання під проводом Тадеуша Костюшки. Саме тому одним з ключових павільйонів стала Рацлавицька панорама, що відображала битву під Рацлавіцами 1794. Панораму споруджено в стилі неоренесансну у вигляді ротонди головним експонатом якої стало художнє полотно довжиною 120 м і шириною 15 м до створення якого долучились відомі мистці Ян Стика, Войцех Коссак, Людвік Боллер, Тадеуш Попель, Теодор Аксентович, Зиґмунт Розвадовський, Володимир Тетмаєр, Міхал Созанський, Вінцент Водзіновський. Для огляду панорами планувалося возити дітей з різних місцевостей Галичини, що звісно обурило українську спільноту. У 1946, коли поляків зі Львова депортували до Польщі, вони забрали з собою Рацлавицьку панораму та встановили у Вроцлаві.
Згідно задумів організаторів головними павільйонами були: промисловий і машинний, рільництва, лісничо-мисливський, шкільництва, журналістики, архітектури, мистецтв (фундаментальна будівля збереглась до наших днів), концертна зала. Цікавинками виставки також стали електричний фонтан (висота струменів до 50 м) з різнокольоровою рухомою ілюмінацією, нафтова дільниця, підвісна канатна дорога (довжина 170 м), акваріум з чотирма ставками, печера у вигляді соляної шахти. До виставки у Львові відкрито електричний трамвай, а для його функціонування збудовано першу невелику електростанцію.
В ході напрацювання концепцій та їх реалізації дійшло до гострих дискусій між українцями та поляками. Оскільки адміністративна влада концентрувалася переважно в руках польської шляхти, то та намагалась оформити виставку в польському національному стилі. Цьому рішуче спротивилися українські діячі, звинувачуючи організаторів у намаганні надати виставці замість економічного та культурного характеру виключно політичний, перетворюючи її з крайової галицької на національну польську. На цей конфлікт змушений був відреагувати прихильник польсько-української співпраці Станіслав Бадені, який наголосив, що виставка буде виключно крайовою і має на меті довести «живучість імені польського народу», але так само руській народності довести таку саму живучість» (згодом у міжвоєнній Польщі громадська думка покладала на нього відповідальність за стрімкий зріст українського руху в Галичині). Для повноцінної участи у виставці українці створили окремий руський відділ, до якого зокрема увійшли Олександр Барвінський, Анатоль Вахнянин, Володимир Шухевич та інші. Заходами відділу споруджено Український павільйон у вигляді хутора, а до оформлення української частини долучилися товариства «Боян», «Зоря», «Дністер», «Народна Рада», «Народна торгівля», Наукове товариство ім. Шевченка, «Просвіта», «Руська бесіда», Руське педагогічне товариство, Клюб Русинок. Третя за чисельністю національна спільнота Галичини – євреї на виставці не були представлені.
На відкриття Загальної крайової виставки 5 червня приїхав молодший брат імператора Франца Йосифа і наступник трону ерцгерцог Карл Людвіг. Привітальне слово А. Сапіга виголосив польською мовою, а Д. Савчак – українською, об’єднаний хор виконав кантату польською та українською мовами. На відкритті були присутні міністри, генералітет, численні високі гості та всі три архієпископи міста: греко-католицький – Сильвестр Сембратович, римо-католицький – Северин Моравський, вірмено-католицький – Ізаак Міколай Іссакович. В процесі роботи виставки проводилися конференції за участи світових фахівців з різних галузей промисловости, конгреси (педагогів, техніків, журналістів, літераторів тощо) концерти, бенкети, лотереї, а 14 липня 1894 перший в історії України документально зафіксований футбольний матч між командами Львова та Кракова, на якому було присутні 3 тисячі глядачів. Матч тривав до першого забитого гола, який реалізував львів’янин Володимир Хомицький. 11-15 вересня 1894 Львів та виставку відвідав цісар Австро-Угорщини Франц-Йосиф І. Цікаво, що українці тоді повивішували із своїх будинків синьо-жовті прапори.
Завдяки виставці про Львів значно частіше почали говорити у світі, суттєво зросли інвестиції у міську господарку та загалом у Галичину, інтенсифікувалося впровадження тогочасних новітніх технологій, в місті запрацював електричний трамвай, відбулися капітальні ремонти міської інфраструктури. Але крім матеріальних та технічних здобутків українська громада заявила про себе як самостійну суспільно-політичну силу, що спроможна успішно обстоювати національні інтереси свого народу та гідно представляти себе в колі європейських народів.
