160 років тому:
29.07.1865 – у с. Прилбичі на Львівщині народився Андрей Шептицький, ЧСВВ, Митрополит, пастир та етнарх нації.
Це особистість, значення якої простягається далеко поза межі однієї Церкви чи однієї нації, чин далеко випереджує свій час, а здобутки і спадок завжди будуть безцінним скарбом як української нації, так і світової спільноти. Митрополит Андрей був саме тим пастирем і прийшов саме у той час, коли його найбільше потребували українці.
Мабуть немає ділянки національно-культурного та релігійного життя українців, де б владика Андрей не проявив себе як захисник гідності та прав українського народу. В часах революції він підносить голос в обороні державного суверенітету України, за що був інтернований (1918–1919) та заарештований (1923–1924) поляками. Згодом він протестує проти польських пацифікацій та нищення українських православних храмів на Холмщині, Підляшші і Волині. В часи першої радянської окупації виступає проти насадження атеїзму в школах, видає пастирські послання до молоді, батьків, ченців. У 1938 р. митрополит вітає і благословляє проголошення незалежності Карпатської України, а у 1941 р. привітав Акт відновлення Української Держави. Він засуджує німецьку окупаційну владу і в листі до папи Пія XII називає її “ще більш диявольською за большевицьку”. Як християнин та як пастир Шептицький звернувся до рейхсканцлера Гімлера з протестом проти винищення євреїв; більше, наражаючись на небезпеку, організовував їх порятунок.
Андрей Шептицький – особистість багатогранна. Він талановитий організатор та керівник. Завдячуючи йому, в моральному та організаційному плані УГКЦ настільки піднеслась і зміцніла, що з успіхом витримала усі важкі випробування другої половини XX століття, вийшовши з них переможцем. Неоціненною є заслуга митрополита і в пробудженні національної свідомості західних українців та розвитку їхнього культурного життя. Владика Андрей постійно турбується піднесенням освітнього рівня народу. Він солідаризується з виступами українських студентів Львівського університету (1901), домагається заснування гімназії у Станіславові (1902) і створення українського університету у Львові (1910), ініціює заснування Львівської греко-католицької академії (1928) та створення Богословського наукового товариства (1929). Поряд з тим його батьківську опіку відчували також українці, розкидані на чужині по далеких світах.
Не менші заслуги та здобутки Шептицького в царині загальноцивілізаційних цінностей, а його екуменічна діяльність на десятки років випередила час і є надзвичайно цінним досвідом міжконфесійного спілкування в наші дні.
Дві світові війни, льодовиковий період комунізму не дозволили втілити багато думок та планів А. Шептицького, проте до сьогодні вони не втратили своєї актуальності. І з поміж них як духовний заповіт великого митрополита для нас, українців, є праця задля об’єднання українських церков з єдиним патріархом у місті Києві.
