80 років тому:
16.07.1946 – у Львові за загадкових обставин загинув Януш Вітвіцький – польський архітектор та історик, автор «Пластичної панорами давнього Львова».
Шляхетський рід Вітвіцьких (гербу Сас) походив із с. Витвиця, нині на Івано-Франківщині. З часом рід розгалузився на українську та польську гілки. Батько, Владислав Вітвіцький, – відомий психолог та гімназійний професор. Януш навчався у польській гімназії у Львові (1913–1921). У 1920 році брав участь у війні з більшовиками, в якій отримав поранення в ногу. Закінчив факультет архітектури Львівської політехніки (1921–1926). Одночасно з навчанням працював в управлінні реставрації міста, самостійно розробляв проєкти будівель. Слухав курси з мистецтвознавства на гуманітарному факультеті Львівського університету (1927). Поглиблював отримані знання в Парижі та Римі (1931). Працював архітектором у Львові (1924–1934). За його проєктом у Познані (Польща) на Загальній крайовій виставці у стилі арт-деко збудовано павільйон Львова (1929). У 1934–1944 роках – асистент, ад’юнкт кафедри історії архітектури Львівської політехніки.
За власною ініціативою та власним коштом у 1931 році приступив до реалізації винятково складного та масштабного завдання – створення пластичної панорами Львова, яка мала охоплювати середмістя та найближчі околиці періоду королівської Польщі. Для цього роками в архівах доводилося збирати історичні та графічні матеріали. Для практичної реалізації проєкту в 1932 році створив майстерню у приміщенні Львівської політехніки та заснував «Товариство створення макету давнього Львова» (1935), учасниками якого стали конструктори і фахівці з різних галузей архітектури (зокрема професори Політехніки Вітольд Мінкевич, Каспер Вайгель, Антоній Верещинський); у 1934 році майстерню перенесено до двокімнатного приміщення на вулиці Вірменській, 23 (будинок «Пір року», який належав місту). «Товариство створення макету» долучилося до збору коштів на виготовлення панорами, орієнтована вартість якої мала становити 180 тисяч злотих (за даними дослідника Львова Олександра Шишки – 715 тисяч).
Макет міста (станом на 1775 рік) у масштабі 1:200 мав діаметр близько 15 метрів, а для експозиції панорами планувалося збудувати спеціальний павільйон. Проте, крім прихильників цієї масштабної ідеї, були також і її противники. Так, відомий львівський історик, директор Міського архіву професор О. Чоловський твердив, що на підставі наявних документів неможливо точно відтворити вигляд Львова ХVІІ століття. Товариство звернулося до магістрату з проханням про часткове фінансування проєкту, проте через невизначеність ситуації міська влада зволікала з виділенням коштів. Тож прихильники панорами у львівській пресі розпочали широку антивладну кампанію, яка подекуди набувала непристойних форм. Врешті у 1939 році Львівська міська рада ухвалила профінансувати третину необхідних коштів, проте до початку Другої світової війни автор зміг отримати лише 10 тисяч злотих.
У прецизійній праці Янушу Вітвіцькому на громадських засадах допомагало до трьох десятків осіб, у тому числі його батько, який намалював олійними фарбами кільканадцять картин із зображенням стародавніх будинків Львова. Макети будівель виготовляли переважно з фанери або грубого картону, найскладніші елементи Вітвіцький виконував особисто. Дахи будинків робили з тонкої мідної бляхи, скульптури та декор споруд – зі свинцю. Макет домініканського костелу складався з 1943 частин. На макеті каплиці Боїмів у квадратиках 8х8 мм (зменшено у 200 разів) відтворено портрети Георга Боїма та його дружини Ядвіги і, попри таке мініатюрне виконання, у них навіть промальовано очі. Колористику макетів підбирали на основі вивчення архівних матеріалів. Так, відповідно до давніх документів, Галицька брама була розфарбована у червоний колір. Мініатюрна карета архиєпископа довжиною 18 мм виготовлена зі срібла і мала колеса змонтовані на вісях так, що могла рухатися. Міські фортифікації (95 об’єктів) Вітвіцький відтворив на основі вивчення документів та дослідження нечисленних вцілілих залишків укріплень. Цікаво, що у 1970-х роках під час реконструкції площ біля Королівського і Міського арсеналів саме там, де Вітвіцький на своїй панорамі розташував бастею Низького муру, археологи й виявили її залишки. Для підсвічування всередині макетів будівель архітектор розмістив маленькі лампочки на 1,5 вольта.
У вересні 1938 року Януш Вітвіцький одружився з Іреною Хріст; у подружжя народилися доньки Софія і Анна.
Урочисте відкриття Панорами планувалося на 1949 рік, з нагоди 600-річчя окупації Львова Польським Королівством, однак польська держава не дожила до цього дня. На початок Другої світової війни було виготовлено рельєф середмістя, макети 52 громадських і культових будівель, 271 будинку, систему фортифікацій. Більшовицька, а відтак німецька окупація Львова не зупинили працю ентузіастів, навіть попри те, що 6 працівників і матір автора у 1943 році було заарештовано, а самого автора тричі затримувало гестапо і НКВС. Хоча в ті часи панорама жодного разу не експонувалася, однак її змогли побачити чимало осіб. У період гітлерівської окупації її оглянув губернатор дистрикту Галичина Отто Ґустав Вехтер, а на початках панування радянської влади – секретар ЦК ВКП(б) УРСР Микита Хрущов. Радянські вчені з Ленінграда відзначили унікальність цієї праці не тільки в СРСР, але й у світі.
Станом на 1946 рік панораму центральної частини Львова загалом було завершено, за винятком Краківського та Галицького передмість. Після війни Вітвіцький з родиною в рамках переселенських акцій мав намір виїхати до Варшави, де його батько ще у 1919 році отримав кафедру психології, і, очевидно, забрати з собою працю свого життя. Дозвіл на репатріацію довелося довго «вибивати» у чиновників різних рівнів; навіть довелося звертатися до Микити Хрущова. Врешті влітку 1946 року довгоочікуване рішення про переселення було ухвалене. Одночасно було отримано дозвіл забрати із собою Панораму, яка була приватною власністю. Макет запакували у шість велетенських скринь та кільканадцять менших коробок. За декілька днів до виїзду представники АН УРСР конфіскували зібрані автором креслення, карти, плани та книги з історії Львова і вивезли їх до Києва, до Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. За три дні до виїзду, 16 липня 1946 року, до Вітвіцького завітали троє «мистецтвознавців», з яким він вийшов у невідомому напрямку. Наступного дня дослідника виявили в районі залізничного вокзалу з розрубаною головою. Згодом дружина покійного засвідчила, що одного з «мистецтвознавців» бачила у формі НКВС.
Через два тижні Ірена Вітвіцька з дітьми виїхала до Варшави і вивезла вже запаковану панораму. Через побоювання, що уряд СРСР захоче повернути Панораму, місце її перебування у фондах Національного музею у Варшаві не афішувалося. У 1975 році твір перевезли до Музею архітектури у Вроцлаві, але коли у 1987 році скрині розпакували, то виявилося, що звідти зникли п’ять найцінніших моделей: Катедри, Успенської церкви, домініканського костелу, ратуші та синагоги Золотої Рози. Після цього родина Вітвіцьких забрала Панораму та передала її на збереження до Музею Вроцлавської Архиєпархії. Тут реставратори виготовили нові моделі зниклих частин панорами. Від 1996 року Панорама експонується у Вроцлаві.
Януш Вітвіцький похований у Львові. Народився у Львові 1903.
