80 років тому:
28.05.1946 – у с. Підмихайлівці на Івано-Франківщині помер Павло Теодорович (в світі Петро) – ЧСВВ, священник УГКЦ (1920), богослов, письменник, педагог. Навчався в гімназії у Бучачі (1904-1908). На новіціат оо. Василіан вступив у Крехові (1908), навчався в монастирських школах у Крехові та Лаврові. У 1914 мобілізований до австрійського війська як санітар, потрапив у московитський полон, утримувався в Томську. Після повернення в Галичину продовжив навчання у Лаврові (1918-1921), та Григоріанському університеті в Римі (1921-1923), доктор богослов’я. Професор Львівської духовної семінарії (1924-1925), духівник Місійного інституту в м. Бучач (1925-1928), магістр новіціату в Крехові (1928-1939), заступник протоігумена ЧСВВ (1935-1946). Співредактор «Записок ЧСВВ» та «Вісника Марійських товариств». В часи першої більшовицької окупації Західної України настоятель монахів-василіан, що опинилися в німецькій зоні та монахів, що перебували в Протектораті Чехії та Моравії. В період німецької окупації ігумен монастирів у Крехові (1941-1942), Кристинополі та Бучачі. Заарештований у листопаді 1945 та утримуваний у Станіславській тюрмі. Після кількох тижнів перебування в холодній камері важко захворів, після чого випущений на волю. Народився у с. Трибухівці на Тернопільщині в священничій сім’ї 1894.
