80 років тому:
25.02.1944 та 3.03.1944 – командувач Львівського округу АК полковник Владислав Філіпковський-«Чис; Янка» видав накази польським боївкам «Кедиву» (від «Команди диверсій») провести в українських селах пацифікаційну операцію як «відплату за дії УПА». Акцію було здійснено в період 15-22.03.1944. Оскільки в цьому регіоні збройні сили польського підпілля були не надто чисельними напад зроблено лише на декілька українських сіл Львівщини, зокрема Глібовичі та Лопушна Перемишлянського району, Черепин, Селисько, Милошевичі, Поршна, Підсадки та Жирівка Пустомитівського району. У Глібовичах бойовики вбили 46 мешканців села в тому числі священника УГКЦ о. Григорія Тиктора з дружиною і мамою, чотирьох кліриків, учителя й солтиса та спалили 12 господарств. Серед вбитих у Глібовичах також 6 поляків, які розмовляли українською мовою. Загалом за даними польських дослідників у 9-ти селах вбито 130 осіб. Ця акція, з огляду на страх перед відплатними діями УПА, викликала осуд з боку польського населення. Також вище командування АК починало розуміти безглуздість міжетнічної війни та усвідомлювало необхідність вироблення іншої тактики діяльности на цих теренах. Реальні зміни в стосунках між національними партизанськими арміями АК та УПА наступили щойно з повною більшовицькою окупацією Західної України та Польщі. Польське та українське протикомуністичне підпілля домовились про взаємний ненапад, допомогу та спільні військові акції на Закерзонні (наприклад, відома Грубешівська операція 1946), проте було вже надто пізно й в скорому часі комуністичне військо та спецслужби ліквідували польський рух збройного опору, а пізніше – український.
З опису пацифікації на гаївці (гайове господарство) поблизу с. Лопушна: «Українців примусили роззутися, роздягнутися до білизни, стати навколішки на голий тік, після чого їх сильно били. На тоці було так багато людей, що стало складно рухатися. Перед вечором усім наказали молитися по-польськи «Отче наш». Їм дали по куску черствого хліба, замоченого в гноївці, і наказали з’їсти його, бо то таке їхнє причастя. Після того прочитали вирок: «То вам за Волинь. На польській землі має бути Польща». Усі чоловіки сказали: «Молімося, бо вже з нами буде кінець», – і почали молитися. (…) Паралельно з подіями, які відбувались у стодолі, до пивниці кинули приволочених з Черепина о. Августина Цебровського та двох парафіян. Цих людей по-звірячому замордували. Отцеві Цебровському відрізали вуха, ніс, викололи очі, розпороли живіт. Жорстоко мордували й Василя Рибака з Милошевичів. Він був одягнутий у вишивану сорочку, тож із його спини живцем здирали шкіру».
