160 років тому:
10.06.1866 (в літературі також 10.05.1866) – у Львові помер Іван Вагилевич (літ. псевдоніми Вагилевич Далибор; Волк Заклика) – поет, літературознавець, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Закінчив гімназію у Станіславі та (з перервами) Львівську духовну семінарію (1839). Під час навчання захоплювався різноманітними просвітницькими течіями, учасник польських підпільних організацій. 1833 спільно з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким створив «Руську Трійцю», яка дала могутній поштовх до творення нової української літератури в Галичині. Через приналежність до «Трійці» священичі свячення отримав лише через 7 років після закінчення семінарії. 1846-1848 душпастирював у с. Нестаничі на Львівщині. Проте творча натура не могла вжитись в монотонне провінційне життя віддаленого від «центрів цивілізації» села. 1847 звернувся до московського уряду з проханням про посаду на кафедрі слов’янських мов у Києві або Харкові, проте Москва, зважаючи на його народницьку діяльність у «Руській Трійці», відмовила у проханні. Під час «весни народів» 1848 самовільно залишив парафію та переїхав до Львова (о. М. Шашкевич, який був великим авторитетом для Вагилевича на той час уже помер). У Львові прилучився до табору полонофілів, які проголошували польсько-український союз під зверхністю Польщі, редагував газету «Собор Руський» (Dnewnyk ruskyj), що виходив кириличним і латинським шрифтом. На сторінках газети розвивав ідею модерного українського націоналізму та друкував перший в Галичині нарис історії української літератури «Замітки о руській літературі», який не завершив через заборону видання. Опинившись без роботи перебивався спорадичними зарорбітками, докладаючи великих зусиль щоби утримати сім’ю. Пробував отримати парафію, проте Консисторія за самовільне залишення попередньої відмовила. У відповідь Вагилевич перейшов в лютеранство, але цей крок відвернув від нього покровителів князя Льва Сапігу та графа Мавриція Дідушицького. Жив у злиднях і велику частину свого таланту й зусиль витрачав на пошук засобів до існування. Лише 1862 отримав посаду міського архіваріуса на якій працював до смерті. Та попри життєві негаразди залишив велику творчу спадщину в різних ділянках наукових пошуків. Вже раннє літературно-фольклорне видання «Русалки Дністрової» (1837) Шашкевича, Вагилевича, Головацького стало першою друкованою українською книжкою на землях підавстрійської частини України. 1836 здійснив перший в літературі переклад «Слова о полку Ігоревім» українською і польською мовами з науковим коментарем. 1844 уклав «Граматику малоруського язика». Підготував опис дако-романської мови з словником. Спільно з А. Бельовським переклав українською та польською мовами низку давньоруських літописів і документів. Автор вагомих праць з історії, джерелознавства, краєзнавства, археології, етнографічно-фольклорних досліджень гуцулів, бойків, лемків. Упорядкував міський архів Львова й підготував до друку близько 1200 документів з історії міста та Галичини, заклав основи класифікації, систематизації, збереження та обліку львівської збірки документів. Підтримував наукові зв’язки з багатьма вченими слов’янського світу. На жаль наукова спадщина вченого й досі не зібрана і не вивчена. Похований у Львові на Стрийському цвинтарі, який не зберігся. На Личаківському цвинтарі встановлено символічний гранітний обеліск. Народився у с. Ясень на Івано-Франківщині в священичій сім’ї 1811.
