130 років тому:
2.05.1892 – у станиці Полтавській на Кубані (згідно інших даних у Лохвицькому повіті на Полтавщині) народився Костянтин Смовський, полковник Армії УНР, генерал-хорунжий в еміграції. Батько з полтавських козаків, мати – з кубанських. Закінчив Михайлівське артилерійське училище (1913). В Московитській армії – унтер-офіцер. Делегат трьох Всеукраїнських військових з’їздів у Києві (1917). Учасник придушення більшовицького путчу на заводі «Арсенал» та оборони Києва перед наступом армії Муравйова. Перебував на командних посадах в Арміях УНР та Української Держави (командир батареї, полку, бригади). Взимку 1919 в боях з більшовиками на Лівобережжі поранений і потрапив в полон, проте зумів втекти і після лікування повернувся на фронт. Учасник Першого Зимового походу (грудень 1919), інтернований польською владою. З 1921 на еміграції в Польщі, контрактний офіцер польської армії (з 1928), останнє звання майор. Під час німецько-польської війни 1939 потрапив у німецький полон, 1940 за сприяння Військового міністерства УНР в еміграції звільнений. На початку німецько-радянської війни один з організаторів української допоміжної поліції у Києві (1941). З весни 1942 заступник командира 118-го батальйону шуцманшафту створеного для боротьби з радянськими партизанами в Білорусії. З березня 1945 старшина штабу Української національної армії. Від імені командування УНА провадив переговори з командуванням американських та англійських військ про інтернування УНА. Після війни засновник і перший голова Союзу українських ветеранів у Новому Ульмі (Західна Німеччина). З 1950 – у США, співзасновник і почесний голова Союзу українських ветеранів у Міннеаполісі (США), діяльний член Товариства прихильників УНР і Українського національно-державного Союзу. Автор численних військово-історичних праць. Лицар Залізного Хреста і Хреста Симона Петлюри. Помер у США 1960.
