90 років тому:
грудень 1935 – у Львівській політехніці на інженерному та механічному факультетах вперше Речі Посполитій офіційно запроваджене «лавкове гетто» – принизливий спосіб дискримінації студентів єврейської національности. Полягав у виділенні в навчальних аудиторіях спеціально відокремлених найгірших місць для студентів національних меншин, переважно євреїв. Нерідко дискримінованим студентам доводилося слухати лекції стоячи. Відповідно до перепису 1921 в післявоєнній Польщі мешкало близько 3 мільйонів, або 10,5 % населення, то ж у професіях, які вимагали вищої спеціальної освіти та відповідно у вищих навчальних закладах вони складали помітну кількість. В числі професій, які переважно обирала єврейська молодь були, наприклад, юристи, лікарі та інші й відповідно за цими спеціалізаціями їх відсоток був вищий.
Ідеологією шовінізму та ненависти до національних меншин і зокрема антисемітизмом у тогочасній Речі Посполитій була вражена значна частина польського суспільства, а особливо молоді. Від початку 1930-х у праворадикальному молодіжному середовищі почали ширитись вимоги запровадження квот для студентів інших національностей відповідно до їх відсоткової частки в масштабах країни (т.зв. правило «numerus clausus» – з латинської замкнене число). Проте вже невдовзі молодіжні польські шовіністичні організації, зокрема Академічний союз «Всепольська молодь» (Związek Akademicki Młodzież Wszechpolska), Національно-радикальний табір та інші висунули вимогу запровадження «numerus nullus», тобто цілковитого недопущення нацменшин до певних вищих навчальних закладів чи спеціальностей і «лавкове гетто» розцінювали як проміжний етап виконання цієї вимоги. Більш того ненависть молодих польських шовіністів не обмежувалася лише вимогами та деклараціями, а доволі часто проявлялася у вигляді масових бійок з представниками національних меншин та погромів їх національно-культурних та підприємницьких інституцій. Бойові загони «Всепольської молоді» влаштовували у вищих навчальних закладах «дні без євреїв», а часто й «тижні без євреїв». Так, від середини листопада до середини грудня у Львові тривали масштабні єврейські погроми, які розпочалися з вигнання єврейських студентів із навчальних аудиторій, взаємних польсько-єврейських побоїщ з використанням палиць, металевих ломів та вогнепальної зброї, а відтак переросли в погроми та пограбування єврейських крамниць, кав’ярень, офісів національно культурних установ. Організовані молодіжні групи поляків нападали на єврейських пасажирів поїздів, що курсували між населеними пунктами Галичини. Загалом у Львові в той період розгромлено понад 50 % єврейських магазинів. Характерно, що хоч керівництво університетів знало організаторів погромів, проте ніхто не був притягнений до відповідальности. Не рідко студентські бійки завершувалися смертельними випадками для молодих людей обох національностей. Дещо рідше, але спалахували також конфлікти між польськими й українськими студентами.
Печерний шовінізм та антисемітизм викликав протести частини польських науковців та викладачів, проте більшість польської професури все ж виявлялася на боці молодих погромників. Наприклад, професор Станіслав Леон Кульчинський у 1937/1938 навчальному році на знак протесту проти «лавкового гетто» подав у відставку з посади ректора Львівського університету. Окремі студенти-християни також намагалися солідаризуватися з єврейськими колегами, за що так само піддавалися жорстоким екзекуціям з боку ксенофобськи налаштованих колег. Масові погромницькі акції періодично відбувалися у всіх університетських містах тодішньої Польщі – Кракові, Варшаві, Вільні, Львові, наслідком яких у жовтні 1937-му міністр релігії та освіти санкціонував запровадження у вищих навчальних закладах «лавкових гетто». Вже цього ж місяця ректор Варшавського університету Володимир Антоневич видав офіційний наказ про створення «лавкового гетто», а єврейським студентам в студентських квитках почали ставити спеціальний штемпель «Місце на непарних лавках» («Miejsce w ławkach nieparzystych»). В скорому часі подібна практика, попри протести окремих професорів, була запроваджена в інших навчальних закладах Польщі. Водночас в окремих університетах встановлено квоти на кількість студентів-євреїв («numerus clausus»), а також обмежувалася кількість єврейських професорів та асистентів та здійснювалося їх заміщення польськими викладачами. Очевидно, що такі терористичні та хоч й протизаконні, проте офіційні дії спричинили зменшення кількости єврейських студентів у вищих навчальних закладах Польщі. Так, у Львівському університеті Яна Казимира від 1931 до 1937 кількість студентів-євреїв зменшилася втричі (від 31,9 до 11 %). Така ксенофобська практика у Речі Посполитій тривала до початку Другої світової війни.
