130 років тому:
8.12.1895 – у м. Долина на Івано-Франківщині народився Осип Бойдуник-«Боярський; О. Грузченко; Денис; Діброва; О. Михайлович», публіцист, співзасновник ОУН, один із ідеологів українського націоналізму, учасник національно-визвольної боротьби ХХ століття. На початку Першої світової війни мобілізований до Австро-угорської армії (1914). Хорунжий УГА та Армії УНР (1918-1920). Співзасновник Української військової організації (УВО; 1920), організаційний референт повітової команди УВО Долинщини (12.1920-10.1923). Закінчив Вищу торгівельну школу в Празі (1924-1929), інженер-економіст. Член (середина 1920-х) та голова (1926-1929) Групи української національної молоді (ГУНМ), яка постала в таборі інтернованих вояків УГА в Чехо-Словаччині. Член редакційної колегії часопису ГУНМ «Національна думка» (1925-1928). Від ГУНМ учасник Другої конференції українських націоналістів (Прага, 8-9.04.1928). Учасник Першого конгресу українських націоналістів (Відень, 28.01-3.02.1929), обраний членом Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях (1930-1931). Восени 1930 повернувся в Галичину, член Сенату ОУН. В листопаді 1931 заарештований польською поліцією, засуджений на «процесі конгресівців» (Львів, 5-9.09.1932) до 4 років позбавлення волі. Після звільнення (01.1936) політичний референт ОУН на західноукраїнських землях та керівник фабрики «Вапно» у м. Миколаїв на Львівщині, співредактор тижневиків «Голос нації» та «Голос». Головний контрольний ОУН (контролер фінансів організації; 1939-1940). З початком Другої світової війни переїхав до Кракова, організаційний референт Українського центрального комітету. Під час розколу ОУН (02.1940) підтримав Андрія Мельника, член Проводу українських націоналістів. На початку німецько-радянської війни у складі Похідної групи ОУН(м) прибув до Києва, секретар Української національної ради. Після ліквідації Ради німцями повернувся до Львова. В лютому 1944 заарештований ґестапо, утримувався в концентраційному таборі в Оранієнбурзі. Після звільнення наприкінці 1944 перебував з Андрієм Мельником у Берліні, відтак у Веймарі та Бад-Кіссінгені. Після завершення війни залишився у Західній Німеччині. Член та голова (від 1954) Української національної ради». Член ПУН, учасник усіх Великих зборів ОУН(м). Постійно перебував у полі зору радянських спецслужб. Автор праць «Національний солідаризм» (1946), «Українська внутрішня політика», «Сучасний стан визвольної політики». Помер у шпиталі від серцевого нападу в м. Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччина 1966. Перепохований 2022 разом з іншими визначними діячами українського визвольного руху перепохований у Львові на Личаківському цвинтарі. Почесний громадянин м. Долина.
