70 років тому:
7.04.1952 – у Києві внаслідок лікарської помилки помер Агапій Шамрай, літературознавець, історик літератури, доктор філологічних наук (1943). Закінчив Харківський університет (1921). Викладач української літератури в Харківському інституті народної освіти (1921-1924), викладач (з 1924) та професор (1929-1931) Харківського університету, завідувач сектору літератури епохи феодалізму в Інституті літератури ім. Т. Шевченка (1926-1933). Належав до числа провідних вітчизняних літературознавців. У липні 1933 через непролетарське соціальне походження та «обстоювання буржуазно-націоналістичних поглядів» в науковій роботі звільнений з Інституту літератури. Рятуючись від неминучого арешту, переїхав до Удмуртії, де викладав у педінституті м. Іжевськ. Проте харківські звинувачення дістались до Удмуртії, тому змушений переїхати до Узбекистану, де викладав у Ферганському педінституті, а відтак на Урал до м. Перм, де влаштувався у Молотівський педінститут. Наприкінці війни, коли минула загроза репресій, в жовтні 1944 повернувся до Києва. Професор і завідувач відділу західно-європейської літератури Київського університету, старший науковий співробітник Інституту літератури Національної АН України (1944-1952). Непросто в ті часи комуністичного абсурду було виживати мислячим людям, а особливо в Україні. 1946 на одному із засідань Шамрая звинуватили у космополітизмі, на що той із сарказмом зауважив, що не може бути космополітом оскільки ще вчора його звинувачували в націоналізмі. У 1949 його докторська дисертація була критикована за космополітизм вже в «Літературній газеті». Наскільки дозволяли ідеологічні обмеження досліджував українську, німецьку, англійську літератури, явище романтизму, питання теорії та методології літератури. Особливо плідно працював над вивченням та популяризацією творчости Івана Котляревського. Похований на Байковому кладовищі. Народився у с. Миропілля на Сумщині у заможній селянській сім’ї 1896.
