ЗУСТРІЧ ІЗ ВИСОКИМ ДУХОМ
Львівський міський осередок Всеукраїнської Ліги Українських Жінок (ВЛУЖ) провів вечір пам’яті Героїні Світу, співзасновниці ВЛУЖ Ірини Сеник з нагоди 10-ліття відходу Героїні в небесний світ.
Урочистий захід відбувався в Музею етнографії та художнього промислу, натхненно вели його членкині Ліги Любов Шумська і Надія Даниляк.
Розпочав святкове дійство о. Микола Білецький, священик львівського храму Всіх Святих Українського Народу, який не лише висловив глибоку шану Ірині Сеник і провів загальну молитву за її душу, а й подарував присутнім чудову ліричну пісню з репертуару українських повстанців, яку виконав у супроводі гітари. Присутніх зворушила патріотична позиція цього священика і те, що народився він у Білогорщі, де прийняв останній бій і героїчно загинув Роман Шухевич. Видно, дух величного Провідника впливає на жителів цього краю!
Ведучі подавали присутнім докладну інформацію про подвижницьке життя Ірини Сеник, про її боротьбу, репресії, страждання і численні таланти та мережили розповіді зворушливою поезією Ірини Сеник.
Надзвичайно хвилююче зазвучав спів Ярослави Крилошанської “Аве Марія!” в продовження поезії Ірини Сеник під такою ж назвою. Ірині Сеник, яка ціле життя перебувала в духовному контакті з Господом Богом і Богородицею, Ярослава Крилошанська, відома талановита й побожна співачка, разом із своєю акомпаніаторкою Іриною Бодник присвятили уривок із всесвітньо-відомого “Реквієму” Ендрю Ллойда Веббера.
Тепло зустрічали присутні чудові виступи співаків Ростислава Держка, Ярослави Гунько, Наталії Баховської, Федора Голеця. А Наталя Баховська ще й виконала свою пісню на слова Ірини Сеник.
І в такій піднесеній атмосфері приходив до присутніх Дух Ірини Сеник. Оживала Ірина Сеник у спогадах Іванни Корнецької, заступниці голови львівського міського осередку ВЛУЖ, яка є в Лізі з перших днів створення організації і відтоді знала пані Ірину, котра стала першою головою Львівської обласної організації Всеукраїнської Ліги, яку очолила ще одна героїня Дарія Гусяк.
Дух Ірини Сеник появлявся несподівано, воістину вражаюче. Зокрема, прибула на цей захід пані Марія Ліщинська, яка разом із батьками перебувала на виселенні в м. Анжеро-Судженську Кемеровської області, де 13 років провела Ірина Сеник. Пані Марія принесла унікальну світлину родини Сеників (батько Михайло, мати Марія і доньки Леоніда й Ірина).
Леся Крип’якевич, відома художниця й громадська діячка, співзасновник Фонду Св. Володимира прибула дати яскраве свідчення, якої заслуженої слави й пошанування пані Ірина зазнавала й зазнає не лише в Україні, а й у широкому світі. Пані Леся розповіла про своє знайомство з німкенею Доріс Кістерс, яка знала й дуже шанувала пані Ірину, та зачитала її листа зі спогадом про Ірину Сеник.
Хочу навести частину цього листа-спогаду німкені Доріс:
Пані Валентина Терешкун була очільницею Організації українських жінок (ОУЖ). Вона й передала мені контакти Ірини Сеник 1982 року. На той час вона ще була в засланні. В той період я дистанційно вивчала теологію і писала працю про Апостола Павла і свободу під назвою “Чи є людина вільною?”
Про це я написала Ірині Сеник і отримала таку відповідь: “Що я думаю з цього приводу? Звичайно, навіть у похмурій в’язниці людина є вільною. Я сама себе переконала. Ваша тема дуже й дуже захоплива. Як же шкода, що я не можу вчитися і писати, і не можу скласти усний іспит. Я надто стара…
Мій подарунок страшенно скромний, але, люба Доріс, мої руки такі стомлені… І я теж. Але прошу Вас, не турбуйтеся! Все повністю і цілковито в Божих руках. Як і завжди, сподіваюся на ясне майбутнє”.
Цим подарунком була вишита книжкова закладка з “Козаком Мамаєм”. Цей лист я багато разів читала і повертаюся до нього знову й знову, адже він випромінює таку силу віри, яку я тут, на Заході, раніше не знаходила і яку відтоді все шукаю! Під час своїх численних візитів до України я запізнала багатьох людей, які, подібно до Ірини Сеник, черпали життєві сили зі своєї віри. Від них я навчилася дуже багато.
2006 року я несподівано знову зустрілася з Іриною Сеник. На той час ми втратили контакт і я вже думала, що її немає серед живих. Аж одного разу на святкуванні уродин, на які мене взяла з собою Леся Крип’якевич, я зустріла Ірину Калинець і спитала її про Ірину Сеник.
Так я дізналася, що вона мешкає в Бориславі, і наступного дня Леся організувала мій візит до неї. Ми поїхали туди разом і застали її в дуже кепському здоров’ї. Я була страшенно вражена. Її родичка показала нам книжки і вишивки. А потім спитала Ірину: “Тето, а ти пам’ятаєш якийсь зі своїх німецьких віршів?”
Після довгої мовчанки Іринин голос зазвучав вельми виразно:
Mein Vaterland, mein Vaterland,
für dich gebe ich Herz und Hand,
das Leben, das mir Gott gegeben,
das will ich ja für dich nur geben.
(О, батьківщино, рідний краю,
Тобі даю я все, що маю.
Життя, яке дав Бог мені,
Належить все лише тобі).
І я знову відчула її, цю силу! В цьому приреченому, понищеному тілі! Я ніколи не забуду ту зустріч!
Її відхід десять років тому був звільненням із цього стражденного тіла! Але її Дух живе! Вона живе при Богові, в якого так міцно вірила і якому так довіряла! І вона живе в наших серцях і наших думках, у своїх віршах і текстах, у вишивках і всьому тому, що вона нам по собі залишила. Але передусім вона живе в її великій любові до батьківщини – вільної України. Нехай її заступництво перед Богом і мужність правлять за взірець новим поколінням українців, які розбудовують вільну, мирну і миролюбну Україну! Вічная пам’ять! І Слава Україні!”
Нам залишається лише приєднатися до слів цієї німецької жінки, яка так шанує Україну і пам’ять про нашу незабутню Ірину Сеник.
