«Журналісти» в ролі пропаґандистів

Йосиф Сірка

Заборона проімперських теле-каналів в Україні «заскочила» прихильників аґресора настільки, що вони невстигли вигадати якусь нову брехню, щоб виправдати своє вороже ставлення до України, до її жертв російській аґресії. В атаку пішли не тільки юристи, промосковські політики так зв. Опоблоку, але й журналісти, яких «обурило» рішення РНБО, задокументоване Указом президента В.Зеленського. Гадаю, що цей Указ увійде в історію, як один з найефективніших у боротьбі з кремлівською пропаґандою і отримає схвалення не тільки від своїх виборців, але й від тої більшости, яка за нього не голосувала.

На жаль, з нерозумінням появи цього Указу, зголосилися не тільки промосковські політики, але й деякі тзв. українські журналісти, які своїми заявами та засудженням Указу президента вдалися не до аналізу – чому в країні, яка вже сьомий рік Україна терпить від війни аґресора Росії, але до оприлюднення перекручень- заяв. Вже самі «арґументи» про «свободу слова», «демократію», «справедливість», «порушення конституції» та ін. свідчать про те, що Указ зловив їх «зненацька».

Відомий український журналіст Сергій Грабовський на стор. г. День («Із голови НСЖУ вийшов би знаний захисник «Правды”, 3.2.21), звернув увагу критикові Рішення РНБО, голові Спілки журналістів України Сергію Томіленкові, мовляв, історія декого нічому не навчила. Грабовський пригадує голові укр. журналістів, що вже понад 100 років тому українці дозволили в першій Українській республіці друкувати газети та журнали – пропаґанду ворожою мовою імперських комуністів, які й займалися антиукраїнською боротьбою й пропаґандою, яку завершили перемогою над молодою Українською Народною Республікою.

С.Грабовський запитує: «Що, історія декого вчить тільки того, що нічого не вчить?» Гадаю, що шановний пан Грабовський «переоцінив» Томиленка, бо ж, коли б він знав історію країни, в якій живе, то не вдавався б до таких висловлювань, які він собі дозволив. Поради, щодо «справедливого рішення» в українських судах – це те, на чому Медведчук та оліґархи вже «їздять» 30 років. Пан Грабовський дуже влучно звернув увагу голові журналістів, стосовно «скарги» до суду: «До якого суду вимагає звертатися Томіленко, щоб розглянути справу про відповідальність власників, менеджменту й «журналістів» оцих трьох телеканалів? До Печерського? До Київського окружного? Чи зразу до Конституційного? До судів, просякнутих корупцією та тісно пов’язаних із реальними господарями зазначених

телеканалів?»

4.2. н.р. стало відомо – Великобританський комунікаційний реґулятор – Ofcom повідомив, що забирає ліцензію в англомовного китайського телеканалу China Global Television Network (CGTN) через порушення британського законодавства про трансляторів.

«Наше розслідування показало, що ліцензією China Global Television Network володіє суб’єкт господарювання, який не має редакційного контролю над своїми програмами… Ми не можемо схвалити заявку на передачу ліцензії корпорації China Global Television Network, тому що вона в кінцевому підсумку контролюється Комуністичною партією Китаю, що заборонено законодавством Великої Британії про мовлення», – заявили в Ofcom. CGTN може подати апеляцію або спробувати знову отримати ліцензію, надавши докази редакційної незалежності.

Переглянув різні новини кількох країн, але не зустрівся зі заявами, які би протестували, закидали британцям «заборону вільної думки, свободу преси, демократію» і т.ін.. Дуже можливо, що Томіленко від «українських журналістів» незабаром звернеться до Европейського суду, або, може, московські пропаґандисти ще не довідалися про це? Слід ще додати, що програми CGTN – китайської сітки телепрограм – ніяк не порівняти з брехливими й маніпуляторськими програмами промосковських каналів в Україні. Притім, слід зазначити, що Велика Британія не знаходиться у стані війни з Китаєм, як цьому є в Україні, після окупації значної території російським військом.

Звичайно, великобританці повелися по джентельменськи: покликалися на розслідування і забрали ліцензію. В Україні досі не було оголошено воєнного стану, який міг вже 7 років тому вирішити проблему не тільки з ворожою пропаґандою аґресора, але й з колаборантами тзв. п’ятої колони. Підписаний Указ президентом поставив хоч «кому» найзапеклішим і найвідвертішим проімперським каналам, що повинно б вплинути і на тих, які ще спритно приховуються під дашком «свободи слова», чи інших назв, які не сумісні не тільки з журналістською, чи політичною діяльністю будь-кого, але й розпалюють національну ворожнечу, переслідуванням та звинуваченням борців за волю України проти російського аґресора, переслідуванням волонтерів, які, недоїдаючи, самі розвозять харчі, чи речі потребуючим захисникам на лінію фронта.

Вже найвищий час, щоб усі канали в Україні щодня подіомляли про щоденні новини з лінії фронту. Сумніваюсь, що голова українських журналістів звертав увагу колегам, щоб ті писали про щоденні жертви російських снайперів – вбитих і поранених захисників і цивільних. І дуже сумніваюсь, що заборонені теле-канали це робили – їх цікавило більше надавати слово тим, хто «каламутив» чисту правду, щоб виправдовувати кремлівську аґресію.

Павло Казарин (Радіо Свобода, «Уроки злопам’ятості..», 4.2.21) звернув увагу на те, що Томіленконко і йому подібні не хочуть визнати, що «Проросійські канали торгували невір’ям і цинізмом, брехнею й ненавистю. Топили факти у фейках і намагалися переписати реальність. У їхній картині світу не було анексії Криму та окупації Донбасу. Натомість були розповіді про зовнішнє управління та безпричинну русофобію. Втім, весь їхній бунт проти західного впливу зводився лише до спроби передати ці важелі в руки Москви. Вони робили ставку на свідомих негідників і корисних дурнів. Перші мали робити брудну роботу. Другі ‒ прикривати роботу перших, розмірковуючи про ринок ідей і свободу слова. При цьому обидві групи намагалися уникати розмови про те, що трапилося навесні 2014 року». Куди ж китайським телеканалам до оліґархічних промосковських в Україні!

Слід визнати, що підпис президента В.Зеленського під Указом, який увів у дію Рішення РНБО, був не тільки актом патріотизму, але й конче потрібним кроком у зміцненні української державности на 30 році існування Незалежної України!

Торонто, 5.2.21

P.S. Запозичаю з блоґу С.Грабовського звернення О.Прилипка, з яким цілковито погоджуюся і раджу почитати.