Парад імпічментів
Що робити зі Стівеном Міллером?
Республіканський конґресмен Томас Мессі ініціював процедуру імпічменту щодо міністра оборони США Піта Геґсета. Республіканським членам Конґресу нижньої палати наразі вдалося відсунути цю справу. З новим Конґресом у січні Мессі вже не буде членом але буде коло 260 Демократів котрі можуть подати подібне. Варто зазначити, що затвердження Геґсета Сенатом відбулося завдяки голосу віцепрезидента Венса, оскільки під час основного голосування голоси розділилися порівну. Припускаю, що процес імпічменту розпочнеться, але ще до початку судового розгляду в Сенаті Геґсет піде у відставку — за наполяганням президента Трампа. Хтось мусить відповісти за фіаско в Ірані та пов’язані з ним американські воєнні злочини.
Рано чи пізно імпічмент загрожує бодай ще двом членам кабінету, яких вважають абсолютно некомпетентними: міністру охорони здоров’я і соціальних служб Роберту Кеннеді та генеральному прокурору Тодду Бланшу. Кеннеді не має жодного досвіду у сфері охорони здоров’я. має репутацію далеко не медичну, а Бланш шукає підстави для своїх повноважень у Конституції США — попри те, що в ній взагалі не згадуються ні генеральний прокурор, ні Міністерство юстиції. Кеннеді — демократ, відомий лише своїм гучним прізвищем і нічим більше, — підтримав кандидатуру Дональда Дж. Трампа на посаду президента. і президент йому подякував призначенням. Бланш вважає себе особистим адвокатом президента та його оточення, тоді як Закон про судоустрій 1789 року чітко визначає: генеральний прокурор є представником інтересів Сполучених Штатів Америки. Якщо юрист не розуміє, кого саме він представляє, його, ймовірно, слід усунути з посади. Кеннеді та Бланш— одні з найбільш комічних фігур у нинішньому кабінеті, хоча ситуація ускладнюється тим, що вони очолюють відомства, які мають величезний вплив на життя людей.
Реакція Трампа на принизливу поразку під час проміжних виборів була цілком очікуваною. Саме так поводяться злочинці і так його навчив його ментор Рой Коґен. Він замінив голову апарату Білого дому: Сьюзі і прийшов вкрай одіозний персонаж, якого в найближчому оточенні Трампа називають «ліквідатором». Сьогодні Білий дім нагадує структуру, яку в мафіозних колах описали б саме так. Втім, іншого визначення тут і не підбереш.
Хто ж такий Стівен Міллер? Організація «Common Cause» надала таку оцінку ще до того, як Міллера нещодавно підвищили на посаді: «Мало хто з політичних діячів вплинув на імміграційну політику США настільки деструктивно, як Стівен Міллер. Під час першого терміну Дональда Трампа Міллер обіймав посаду старшого радника та спічрайтера. Тепер він повернувся як заступник керівника апарату Трампа і продовжує відігравати важливу роль, діючи за лаштунками. Від симпатій до білого шовинізму до тактики, що перетворює жорстокість на державну політику, — послужний список Міллера є справжньою дорожньою картою ідеологічного екстремізму…»
«Common Cause» також назвала його «архітектором» політики розлучення сімей — кроку, який Організація Об’єднаних Націй та численні правозахисні організації засудили як жорстокий, непотрібний і такий, що порушує міжнародне право. Його звинувачують у зв’язках із білими шовиністами : під час першого терміну Трампа електронні листи засвідчили, що Міллер часто поширював тези та публікації білих шовиністів зокрема матеріали з ресурсу «VDARE» та книги «Табір святих» («The Camp of the Saints») — відверто расистського й антиіммігрантського роману, популярного серед ультраправих екстремістів.
На жаль, Стівен Міллер, обіймаючи посаду в апараті президента, перебуває поза межами процедури імпічменту, оскільки його призначив особисто президент без затвердження Сенатом. Це призначення — ще один аргумент на користь імпічменту, визнання Трампа винним у Сенаті та його усунення з посади президента. Призначення Міллера відбулося після того, як Трамп зазнав невдачі на проміжних виборах; у відповідь він зробив цей зухвалий, демонстративний крок. Призначення Міллера саме по собі, можливо, не підпадає під категорію «тяжких злочинів» (high crimes), проте перелік інших тяжких злочинів Трампа — включно з воєнними злочинами, корупцією, масштабними розкраданнями та підбурюванням до заколоту — настільки великий, що його неможливо тут повністю навести. Настав час покласти цьому край. Американська історія ще ніколи не була настільки заплямована.
У новому складі Конґресу для ухвалення рішення знадобляться голоси лише 10–11 республіканців у Сенаті. Має ж знайтися така кількість республіканців, які зберегли совість і твердість хребту — особливо тепер, коли фактор страху зник.
Не варто хвилюватися: Джей Ді Венс буде абсолютно безсилою фігурою — без жодних здібностей чи політичного досвіду (лише коротко в Сенаті без жодних законодавчих здобутків і два роки на посаді віцепрезидента при диктаторі) і без жодної привабливості для виборців. Проте Америка ніколи не повинна забувати цей період своєї історії. Він дуже похмурий.
11 листопада 2026 року
Аскольд Лозинський
