Як одні рятували українське кіно, інші – Ахметова | Український погляд

533461_150530838409845_100003587894649_175985_823582785_n.jpg

До Києва прийшла весна. Підбадьорені цим кияни теж виходять на вулиці. Комусь хочеться просто помилуватися оживаючою природою, а хтось чує свій внутрішній, моральний обов’язок продовжувати протестувати проти політики президента та його партії. А регіонали щоразу дарують все нові і нові приводи.

Ще 1 лютого уряд прийняв Постанову № 168, якою скасував вимогу про обов’язковість дублювання або озвучення фільму (до речі, будь-якою мовою) на території України. Тобто, тепер можна не просто дублювати чи озвучувати фільми російською, як досі, а дозволено завозити готові фільми хоч з Росії, хоч з Гондурасу. Достатньо лише субтитрувати його в Україні, причому не обов’язково оригінальну версію. А отже – ось вам протекціоністський режим для чужинської (насамперед, російської) кіноіндустрії. І вже у березні почали демонструватися перші західні фільми, дубльовані в Росії російською мовою.

Однак не всі прокатники слухняно вгадують, куди віє регіональний вітер. Вони – перш за все підприємці. Хтось справді переживає за українську мову, щоб вона лунала з кіноекранів, для когось важливішим є турбота про власні прибутки. Керуючись різними мотиваціями, тим не менше чимало прокатників продовжували «толерувати» український кінопереклад (він серйозно домінував – 83% фільмокопій були україномовними). Тому що він якісніший, і на україномовні фільми глядач йде активніше, чи то у Львові, чи в Дніпропетровську, отже, й касові збори зростають. Але ж влада не може терпіти непослух та опір своїй політиці. Всіх кінопрокатників не запакуєш у СІЗО на перевиховання, кінотеатри не закриєш (а як тоді московські друзі свій агітпроп та іншу «сурогатщину» крутитимуть?) Знайшли простіший вихід.

Найбільшу кількість і найкращу якість дубляжу забезпечувала кінопрокатна кампанія B&H, яка першою, ще з 2006 року, почала дублювати фільми українською мовою зусиллями своєї студії дубляжу «Ле Доен». Тому 5 квітня податкова міліція здійснила напад на студію під приводом, нібито, несплати податків, причому (увага) не студією, а її партнерами. Звичайно, перш за все відбулося вилучення комп’ютерної та звукозаписувальної техніки, яка використовується для дублювання фільмів. Паралізовано роботу студії, яка здійснювала 60% усього дубляжу закордонних фільмів в Україні і була однією з кількох у Європі, сертифікованих для запису в системі Dolby.

І знову регіонали не прорахували результати свого геніального рішення. Воно обурило не тільки тих, хто принципово хоче у власній країні дивитися кінофільми з рідним перекладом. Але й тих, кому українська мова насправді не є принциповою, та принциповим є отримання якісного продукту, а не московського сурогату. 12 квітня сотні людей вийшли на акцію протесту «Кіна не буде!» під Кабінет Міністрів: громадські активісти, культурно-мистецькі діячі, режисери та актори. Влада протестувальників послухала, але реагувала мляво – обмежилася непереконливим «роз’ясненням» від Державного агентство з питань кіно. Регіонали не врахували можливість такого активного опору. А тепер, на фоні постійних соціальних протестів (які, можливо, трохи зменшаться через геніальні соціальні ініціативи Януковича), обурення серією резонансних злочинів, у розслідуванні яких міліцію, прокуратуру та Феміду цілком можуть номінуватися на колективне звання «кращі друзі злочинності» – ще й знову отримати шквал обурення вже на національну тематику? Мабуть, це зайве, особливо перед виборами. Хоча, з іншого боку, чому таким чином не продемонструвати наміри таки виконувати обіцянки, дані поперенього разу своєму електорату. Який тепер дуже розчарований у ПР. А так, дивись, і трохи голосів «повернуться», замість того щоб перетікати на Сході та Півдні до комуністів.

Але «рейтингові» маніпуляції за допомогою кінопрокату – це одне. Водночас спалахнув скандал довкола Ріната Ахметова. Компанія «ЕСТА Холдинг», яка входить до складу ахметівської групи «СКМ», саме невчасно взялася за будівництво торгівельно-офісного центру «Андріївський Плаза» на Андріївському узвозі. Не сподіваючись на якийсь спротив киян (тобто, не користуючись головою за її безпосереднім призначенням), взяли та й знесли кілька будівель. Це додатково розпалило весняну погоду в столиці – мало того, що продовжується руйнування історичної частини Києва, то тепер, слідом за погромниками Батия, Муравйова, Сталіна, Гітлера за це взялися донецькі пахолки Ахметова?!

11 квітня кілька сотень киян вирушили на акцію протесту до офісу СКМ, несучи зі собою будівельне сміття (і як символ здійсненого руйнування, і як натяк на сутність власника будівництва). Але інтереси та спокій самого Ахметова для влади – справа практично священна. Перед самим офісом вишикувалися близько 70 бійців спецпідрозділу «Беркут» у повному екіпіруванні. А на підходах «люди в цивільному», з характерними виразами обличчя, з якими навіть зеки-авторитети не могли б конкурувати, взагалі утворили живий ланцюг, перешкоджаючи протестувальникам навіть наблизитися до «ахметівського гнізда». Виникла штурханина. На поміч «цивільним» поспішив офіцер МВС, і в розпалі прагнення захистити спокій Рената Леонідовича штовхнув одну з активісток, Олену Єськін. Вона впала, вдарилася головою об бруківку і втратила свідомість. Коли «швидка» відвезла дівчину до лікарні, туди слідом примчали і працівники МВС. Намагалися взяти свідчення, але Олена відмовилася, пояснивши це поганим самопочуттям і попросивши відкласти розмову на наступний день.

Тоді міліціонер ще й роздратовано вимагав, щоб вона підписала відмову від дачі свідчень. Цього дня лікарі помітили в Олени всього лиш «забій спини». Проте наступного дня, в поліклініці за місцем проживання, та в Інституті нейрохірургії їй діагностували також «закриту черепно-мозкову травму, струс мозку».

Особу міліціонера, який, мабуть, отримав забій руки від самовідданого виконання службових обов’язків проти спокоєпорушниці Олени, встановлено. Звісно, це не МВС похвалилися своїм вірним служакою. Це звичайні громадяни провели власне вивчення відеоматеріалів. Отже, герой-захисник Ахметова – Громський Сергій Петрович, працівник Шевченківського РУ ГУ МВС у місті Києві. Знайомтесь, пам’ятайте і не забувайте.

Протестувальники до офісу дійшли. Крім вимог зберегти Андріївський узвіз, вони закликали до зміни влади: від київської до державної, а також притягнення до відповідальності тих, хто дозволив знесення будинків. «Цивільні» змішалися в спільні ряди з «беркутами». Але масова бійка під офісом Ахметова не відбулося. Це ж не Верховна Рада, а поважна установа респектабельного політика, підприємця та мецената. Тому Ахметов, на відміну від своїх колег-регіоналів, головою скористався. І поспішив визнати помилки в роботі «ЕСТА Холдинг». Мовляв, вивчивши думки киян, вирішили відмовитися від будівництва центру ще в березні. Та були допущені дві грубі помилки: дії компанії не були скоординовані (забули скасувати руйнування будинків?) та не були роз’яснені громадськості (тобто, не переконали киян, що історичний мотлох менший важливий за чергові хороми донецького царька). Тобто – виконавці винні, не догледіли. Але сам Ахметов обіцяє, що зруйновані фасади будуть відновлені.

Ахметов свої мільярди не здобув би, будь він рівнем Колесніченка або Чечетова. Тому свою обіцянку, мабуть, виконає. Головне для киян – опісля відновлення узвозу правильно оцінити ситуацію. Це буде не перемога громадськості над донецьким олігархом. Це буде невеликий тактичний успіх у великій війні «українці проти регіоналів». Яку ми зобов’язані виграти.