Відлуння Референдуму 1991

Тепер щораз частіше чуємо про потребу всеукраїнського референдуму. Іноді – при доволі малозначимих мотиваціях. Я ж пропоную, щоб ми згадали доленосний референдум, який відбувся у 1991 році. Згадаймо, яке волевиявлення ми тоді висловили і задумаймось, чи дотримуємося такої ж державницької позиції нині.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:
« Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Верховна Рада України »

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати!
Але Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим не втрачало надій на укладення нового союзного договору і вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події.
Щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. На цьому референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти лише на одне запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» – «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую»

Отож, 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський, загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України, організований Верховною Радою та урядом УРСР.
При цьому у виборчому бюлетені було наведено текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

Підсумки референдуму перевершили найоптимістичніші сподівання:
Громадяни України майже одностайно підтримали Акт проголошення незалежності, тобто висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 осіб — 84,18% населення України. З них 90,32% громадян (28 804 071 осіб) проголосували «За».
У 19 областях та у місті Києві за створення держави висловилися понад 90% громадян.
Одночасно з референдумом проходили перші в історії незалежної держави Україна вибори Президента України, якими президентом було обрано Леоніда Кравчука.
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш у телефонній розмові–привітанні Леоніда Кравчука з обранням на посаду Президента назвав ці результати приголомшливими.

Тепер, з нагоди річниці цієї події, варто згадати, як це було, в яких обставинах і в чому надзвичайно важливе значення тих подій.
Значення референдуму 1 грудня 1991 року важко переоцінити.
Ухвалення Акта про державну незалежність, безумовно, мало величезне значення, але по-справжньому незалежною Україна стала лише після 1 грудня.
24 серпня Незалежність була проголошена Верховною Радою, але історія знає випадки, коли наступні парламентарі скасовували рішення, ухвалені попередниками. До того ж, хоча вищий представницький орган має конституційне право виступати від імені народу, але парламент — це не весь народ.
1 грудня за Незалежність проголосував саме народ, який є єдиним джерелом влади і воля якого священна. Тому вже ні в кого не могло бути сумніву, що український народ хоче мати свою самостійну державу.
Підтвердженням тези про доленосність грудневого референдуму є та важлива обставина, про яку чомусь мало згадується: до 1 грудня формально незалежну Україну не визнала жодна держава світу. Впродовж грудня Україну визнали більше сорока країн.
Також варто пам’ятати, що цілком могло статися, що українці святкували б День Незалежності не 24 серпня, а 1 грудня. Питання, з якого дня починати відлік новітньої історії держави, було темою доволі жвавої дискусії. Переважала то одна дата, то друга.
Поклав край таким суперечкам у Верховній Раді депутат Дмитро Павличко, який висунув досить несподіваний аргумент: «Святкувати влітку набагато приємніше, ніж узимку. Сніг, чи мороз, чи навіть дощ можуть зіпсувати урочистості». Цей аргумент видався депутатам дуже переконливим…
Це і ми всі визнаємо… Проте це не зменшує потреби пам’яті й пошанування подій 1 грудня 1991 року. Це початок нової сторінки нашої історії.

Тут хочеться зробити ліричний відступ.
Успішному, вражаючому результату Всеукраїнського грудневого референдуму передувала велика агітаційно-просвітницька праця, висока й емоційна активність свідомих громадян України. І в річницю цієї історичної події варто згадувати, як це відбувалося.
Зокрема, згадаймо, як наша видатна письменниця Ліна Костенко напередодні грудневого референдуму з палким словом звернулася до земляків: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!»
Дуже активно агітувала за волевиявлення на референдумі і присвятила цій темі немало поезій і львівська поетеса Розалія Тарнавська, котра опісля з радістю вигукнула:

Сталося!
Збулося!
Дзвенить стоголосся:
“Ми вільні!
Вільні!
Вільні!” –
Лунають милі звуки:
“Ми скинули окови,
Закінчилися муки!
Сказали “Так” ми волі.
Значить, ми хочем жити,
Значить народ ми вільний,
Будем добро творити
Для всіх,
Для всіх,
Для всіх народів,
Великих і малих,
Для всіх;
Для тих,
Хто матір’ю назвав,
Хто рідним сином став,
Хто голос свій віддав
За волю України.

Згадавши 1991 рік, ми повинні глибоко застановитися, коли чуємо теперішні заяви про потребу нового референдуму.
Чуємо, що треба винести на референдум питання про продаж землі в Україні. Але важко уявити, що мають вирішувати люди. Який закон при цьому їм долучать у бюлетені? І чи багато можуть у ньому зрозуміти пересічні громадяни, особливо ті, котрі виховані лише на гуморі з “95 кварталу”???
А питання справді серйозне. У дорадянський час у Галичині землю люди могли вільно купувати й продавати. Але тоді не було рейдерства, якого так багато трапляється зараз і з яким влада на може (а точніше – не хоче) дати раду. Чи офіційний дозвіл на продаж землі не полегшить справу тим, хто схоче скуповувати землю, збільшуючи свої і так неймовірні статки? Чи не почнуть по-рейдерськи змушувати землеробів продавати землю латифундистам? Чи не стануть хлібороби новітніми кріпаками?
У правовій, справедливій державі можна було б законом заборонити продаж землі громадянам інших країн, обмежити в розумних масштабах купівлю землі в одні руки, захистити хліборобів від кривд товстосумами і т.п. Але це – у правовій, моральній державі, де строго дотримуються законів…
А в наших реаліях є над чим задуматись!

При цьому щиро раджу всім засилати до Господа молитву за Україну, яку склав для нас наш величний проводир Митрополит Андрей Шептицький:
“Просимо Тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови і справедливости, до Тебе підіймається наша молитва. Зігрій і просвіти наші уми і серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої Вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь”.