В світлу пам’ять до 110-річчя народження та 10-річчя від смерті др.о.Дмитра Блажейовського

‘’Я молю Бога, щоб він допоміг українцям порозумітися, за єдність між собою й народами, які живуть в Україні. Дай, Боже, нам, українцям, кращий розум для єдності у розбудові української держави! Я вірю в Україну і в її народ ‘’. (Дмитро Блажейовський)
Є низка свідчень, які показують, що помірковано оптимістичні люди дійсно живуть довше, ніж песимісти”, – говорить проф. Спектор припускає, що різниця в тому, як та чи інша людина сприймає ситуацію, може насправді відбиватися на генах. Це впливає на клітини мозку, який, своєю чергою, може змінювати баланс хімічних речовин в організмі, регулюючи рівень стресу. Все це може потенційно позначитися на здоров’ї і тривалості життя людини та її активності.Дослідження, опубліковане в 2011 році в журналі “Прикладна психологія: здоров’я і благополуччя”, підтверджує цю теорію. Згідно з ним, люди, які мислять позитивно і відчувають себе щасливішими, живуть довше і продуктивніше. На переломі  2020 та 2021 років ми відзначаємо подвійні роковини  визначного священика, історика, мистця – автора вишиваних ікон – Дмитра  Блажейовського, який наросдувся 21 серпня 1910 р. Висліик Горішній, Лемківщина на Сяніщині, нині частина села Вислік Великий, Підкарпацьке воєвідство – Польща. Визначного і заслуженого священника, історика, мистця (автора вишиваних ікон).  Прийшов Дмитро Блажейовський на світ багатодітній селянській родині, де було десятеро дітей, проте до дорослого віку дожило семеро: четверо хлопців і троє дівчат. Як писав отець у своїй книжці, він був другим з черги живим хлопцем. Найбільше, що запам’яталося йому з дитячих років, так це невтомна праця батьків і спільна молитва усієї родини. «Ми вклякали перед святою іконою на стіні і всі разом відмовляли щоденні молитви… А якщо я спізнився, то мусів сам вклякати і промовляти молитву. Що не знав – допомагала мама, бо інакше не міг без того іти спати. І ще один важливий урок взяв він із родинного вогнища: коли діти стомлювалися під час праці і просилися в батька відпочити, тоді батько казав: «Для відпочинку є гріб». Мабуть, це батьківське налаштування було якимось енергетичним кодом для його сина. «Він мав план на кожен день і на перспективу, – розповідає отець Ігор Ковальчук, директор музею вишиваних ікон отця Блажейовського. – Я інколи допомагав йому полагоджувати деякі справи чи супроводжував у подорожах, то швидше стомлювався від нього, просився відпочити, а отець нагадував мені слова свого батька… За словами Дмитра сільська школа не давала елементарної національної свідомості. Його коштувало багатґо зусиль, щоб випросити у вчительки ,,Кобзара’’.
В рідній стороні глибоко юнакові запали в душу чудові народні обряди — колядування, щед­рування, купальські забави.  Дмитро почав за Псалтирем  читати і зауважив, що Псалтир починається зі слів: “Блажен муж…”, а це було дуже співзвучним з його власним прізвищем. Доля ніби сама визначила його майбутнє. Після закінчення початкової школи у рідному селі, здібний і до­питливий хлопець вступає до однієї з кращих гімназій у Перемишлі, де активно включився в громадську працю в пласті, а також велику увагу став приділяти історії українського народу і його церкві. Вдумливий юнак зумів зрозуміти несправедливе ставлення до України, її церкви, історії й народу з боку західних науковців, які підпорядковували все українське то Поль­щі, то Литві, то Московщині. Відтоді у Дмитра народилась мрія отри­мати вищу духовну освіту, щоб з позицій вищих студій опанувати рідну історію і розказати про неї світові. З цією метою він вирушає до “Мекки” всіх християн католицької віри — Риму, де зосереджені все-світньовідомі папські університети, які діяли під егідою Ватикану й давали високу академічну підготовку, а їхні дипломи відкривали двері до найвищих церковних структур.Після закінчення гімназії пішов вчитися до Праги – пішки. Студіював політехніку, а в 1933 році, який для Католицької Церкви був ювілейним, вирушив на пішу 1500 км. прощу до Рима. Й саме тоді відбувся різкий поворот його долі. Протягом 30-х й на початку 40-х років Блажейовський поглиблено опановував спеціальні богословські предмети, а також численні прик­ладні — класичні й сучасні мови, релігійні та світські філософські сис­теми, писання святих отців, духовну музику, сакральне образотворче мистецтво, історію. За дев’ять років навчання він здобув нижчі наукові ступені бакалавра й магістра наук та учений ступінь доктора богослов’я.
Під час навчання Д. Блажейовський з 1939 року почав проводити пасторську роботу — був священиком у парафії. Він мріяв повернутися на Батьківщину і там служити Богові і людям. Однак початок Другої світової війни перекреслив ці плани. Коли Україна була окупована, Бла­жейовський прагнув розділити страждання свого народу, але церковні ієрархи не дозволили йому виїхати з Риму. Після захисту дисертації в університеті імені папи Урбана о. Блажейовський вступає до універ­ситету імені папи Григорія, в якому спеціалізується з історії церкви і захищає другу докторську дисертацію.
Згідно зі своєю базовою освітою та здобутими науковими кваліфі­каціями, Д. Блажейовський був теологом та істориком. І в обох цих галу­зях виявив себе фахівцем високого класу. Проте обставини повоєнного життя змусили відкласти наукову роботу і 27 років служити звичайним приходським священиком у Сполучених Штатах Америки, куди він пе­реїхав у 1946 році. Цей переїзд був викликаний тим, що тисячі україн­ців, які врятувалися з гітлерівських концтаборів та тих, що уникнули сталінського терору, емігрували за океан. Вони потребували моральної підтримки та духовної опіки. Така пастирська робота вимагала від священика великої віддачі часу і сил. Отець Блажейовський служив не тільки літургійні служби — разом з парафіянами зводив нові храми і прагнув зробити інтер’єр церкви українським, щоб молоде покоління бачило різницю між латинським і українським стилями. Через це шукав зразки релігійних вишивок для церковних обрусів та ікон на корогвах і наголошував, що необхідно дбати про те, щоб зберегти українську ви­шивку Тут зробив велику священичу і національну роботу  і у 1973 році  повертається до Європи, щоб відновити дослідницьку роботу в галузі богослов’я. Він знову в Римі, працює у бібліотеці та архівах Ватикану, сховищах папського Східного інституту та Чину святого Василя Великого — скрізь, де були докумен­ти про Україну чи хоча б згадки про церковне, суспільне життя.
Подвижницька робота священика має надзвичайно ве­лике значення, адже усе підняте ним, століттями лежало у ватиканських архівах. Протягом 70—80-х років XX ст. у Римі виходить ціла низка науко­вих праць Д. Блажейовського, позначених глибоким знанням фактич­ного матеріалу й широтою історико-філософських узагальнень. Це, зок­рема, такі фундаментальні видання, як “Вдасть київських митрополитів над монахами (1596—1809)”, “Тематизм української католицької церкви в діаспорі”, “Українське католицьке духовенство в діаспорі (1751— 1988)”, де висвітлено білі плями українського греко-католицтва, “Ук­раїнська і вірменська папські семінарії у Львові (1655—1784)” та “Сту­денти візантійсько-київського обряду в папських колегіях і семінаріях, університетах та інститутах Центральної і Західної Європи”, присвяче­них проблемам духовної освіти українців на рідних землях та за їхніми межами. Усі ці книги присвячені 1000-літтю запровадження християнст­ва в Україні. В них охоплено всю історію православної та греко-като-лицької церков в Україні і діаспорі — у Західній Європі, США, Канаді, Австралії, країнах Південної Америки. До 400-ліття Берестейської унії та 400-ліття від дня народження митрополита Петра Могили о. Дмитро Блажейовський підготував монографії: “Ієрархія Київської церкви: 861—1990 рр.”, “Три українські церковні унії”, “Берестейська церковна ре-унія та українська доля і недоля: внутрішня вартість медалі”. У книгах о. Блажейовського представлена ідея єдності християнства навколо одного престолу на землі. Ця ідея виступає поряд з іншою — помісності церков, яка дає їм свободу діяти повноцінно в рамках національних організмів. Автор не боїться негативно оцінювати діяльність тих ієрар­хів України минулого, які порушували принцип двоєдиності: однієї спільноти у Христі і біля одного престолу з одного боку та розвитку помісності з другого. Його завжди хвилювала національна історія.   У 2001 році у Львові видано його знакомиту книгу “Деякі сумні сторінки з історії України та дещо про її сусідів: Україну кращу нам самим треба будувати”. Це збір­ка особистих спостережень та рефлексій автора на різні національні події, а втомупраця для добра нації.
Джерелом його натхнення було і монументальне малярство Київської Русі, зокрема оздоблення Софії Київської. На створених митцем виши­ваних іконах постають образи Христа, святих Миколи, Анни, Юрія, архістратига Михаїла, Кирила і Мефодія, Ольги й Володимира, Бого­родиці Оранти — запрестольної ікони Софії Київської. Вишивки, зде­більшого виконані хрестиком, вражають витонченістю ліній та барв, гармонійною композиційною будовою, умінням вишивальника зберегти масштабно-пропорційні відношення у будові постатей. Від його ікон віє філософським духом, божественною мудрістю, незаперечною біблійною істиною, які дивовижним чином художник передає за допомогою голки та барвистої нитки. Отець Дмитро Блажейовський є автором портретів багатьох видат­них особистостей України, серед яких Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Маркіян Шашкевич, митрополит Андрей Шептицький, патріарх УГКЦ кардинал Йосип Сліпий та інші. Більшість ікон зберігаються у самого майстра. Також вони прикра­шають українські храми Ватикану, Німеччини, Франції, Італії, США, Канади, Бразилії, Австрії, України. За роки незалежності відбулись вис­тавки робіт у понад 80 містах України. У Львові діє унікальний приват­ний Музей вишиваних ікон та образів отця-доктора Д. Блажейовського, в якому експонуються понад 150 ікон. Український подвижник за­хоплює світ своїм мистецтвом. Видано кілька альбомів оригінальних ви­шивок та (опублікував 15 збірок і два альбоми ікон, вишив понад 350 ікон і хоругов), а 6 травня 1999 року відкрив у Львові власний музей вишитих ікон і образів.  Його вишивані твори можна побачити у Франції, Італії, Америці, Канаді, Ватикані. Крім того о. Блажейовський виголосив чомало доповідей на актуальні наукові, релігійні та мистецькі теми. У своїх доповідях він велику увагу приділив тому, що українці забувають своє коріння і як наслідок – розділяються в поглядах і легко піддаються впливу інших націй. За його словами, нам треба вчитися в євреїв, які з дитинства знають свої традиції і культуру. «Те, що ми маємо зараз, результат того, що ми не виховуємо своїх дітей в українській традиції», – неодноразово на зустрічах наголосив о. Дмитро Блажейовський. Довгий час свого життя він прожив в Америці, в Римі, але завжди пам’ятає, що він лемко з України.
Повернувшись у 1973 році до Рима, після 27 років в Америці, почав вишивати майже щодня. «Вишиваної ікони не має ніякий інший народ, – казав отець Дмитро Блажейовський. – Це є наше, українське, те, що засвідчує нашу ідентичність. Українці вишивають на побутовому рівні – обруси, сорочки, а я хотів підняти вишивку на вищий щабель релігійного життя. З настанням незалежності України, отець Дмитро Блажейовський став часто приїжджати в Україну. У 1992 році відбулась його перша виставка вишиваних ікон та хоругов у Львові, далі – у Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Каневі, Миколаєві, а навіть у Перемишлі і Сяноці ці два останні міста були вже під Польщею. Автор статі був на таких виставках у  Перемишлі.Такі виставки уже відбулися в 150 містах України. По кілька разів – в Софії Київській, в Михайлівському золотоверхому соборі, в Українському домі. Його вишивані роботи прикрашають собори Мюнхена, Люрда, Рима, Ватиканську бібліотеку, є в Північній і в Південній Америці, Канаді в Австралії, і це ще зовсім не повний перелік. З 1999 року у Львові діє Музей і виставковий зал вишиваних ікон, де експонується близько 350 його робіт. На сотому році життя отець не розлучався з ноутбуком, користувався інтернетом. Був у Римі першим українцем, який став використовувати це чудо техніки, й потім «комп’ютеризував» усю українську громаду. Збираючись у подорож, найперше дбав про те, щоб з ним був комп’ютер. «Секрет його довголіття, такої великої працездатності, інтересу до життя був у тій же ж щоденній праці, молитві, у великій скромності й аскетизмі», – ділиться спогадами отець Ігор Ковальчук. – Отець Дмитро жив доволі скоромно. На терасі своєї квартири у Римі мав город і сам вирощував «ярину» – зелень. Й на цьому «городі», серед зелені, отець любив вишивати. Вставав дуже рано – коло шостої години і лягав пізно – о дванадцятій. Сам факт приїзд столітнього отця доктрора   Дмитра Блажейовського із Рима до Львова викликає повагу  і  засвідчує його любов і прив’язаність до рідної землі і народу.
Львіквський музей вишивок, це порівняльно досить просторій кімнаті, стіни якої суцільно вкриті вишитими іконами. Тут у  свій столітній ювілей о. Блажейовський побував і розказував про свої худжні шидеври. Отець Дмитро справляв таке враження середнього віку мужчини. Його мова емоційна, розум світлий, рухи енергійні, бадьорі, жодних слідів життєвої втоми. Очевидно, що, на відміну від багатьох молодших людей, отець Блажейовський за свої вік не виглядає втомлений, він далі продовжує працювати — писати книжки, вишивати ікони. Буквально кілька місяців тому вийшла книга його спогадів «Мій життєпис. Про виховання і українські проблеми», яку він розпочинає словами: «Пишу мої спомини, бо 21 серпня 2009 року зачав сотий рік мого життя і зачинаю відчувати, що вже зближається старість». З нагоди виходу цієї книжки і відбулася урочиста зустріч львівян. Ця зустрії засвідчила наскільки  проблема виховання українців болить його і як священика, і як українця. Окрім музею  отць Блажейовський провадить  надзвичайно  активне життя. Його можна побачити і зустріти не тільки у Львові, але і в різних віддалених місцях. Побував на зустрічі з блаженнішим Любомиром Гузаром, вклонився на могилі Шевченка у Каневі. Впродовж свого життя отець Блажейовський був свідком багатьох трагічних подій в історії України. Вже саме життя змусило його задумуватися над тим, чому колесо історії повернулося саме так. Причину всіх українських проблем отець Блажейовський вбачає у відсутності єдності і належної повної національної свідомості, яка породжує проблеми для українців. Неодноразово згадував отець Блажейовський і про те, що в Україні діє 140 політичних партій і 120 церков. Ось найкращий приклад тої розрізненості, яка панує між українцями. З-поміж багатьох питань, пов’язаних із життєвим шляхом, із творчістю отця Блажейовського, пролунало й запитання, яке при спілкуванні з ним напрошувалося саме собою: «У чому ж все-таки секрет такого довголіття і такої невичерпної енергії?». На нього, втім, отець не зміг дати однозначної відповіді, у всьому є Божа воля-казав!
У своїй книжці «Мій життєпис. Про виховання і українські проблеми» він дещо згадує на цю тему. Виявляється, у родині отця Блажейовського було багато довгожителів: дід по батьковій лінії помер у віці понад 90 років, батько дожив до 87-ми, довгожительками були і його сестри, але нікому з родини не вдалося ще дожити до сотого року. Переміг о. Блажейовський житям усю  свою роднину, він казав, коли Сталін подарував нашу землю полякам, тоді мою родину було депортовано з рідних земель на південь України – в Одеську область. Батько працював там у колгоспі в селі Бузьке, промок під час дощу, застудився і помер – на 87 році життя. У цьому селі померли і поховані мама, сестра. Старший брат помер у Миколаєві. У 2001 році отець Дмитро поставив на їхніх могилах пам’ятники, Цікаво, що вся його родина – довгожителі: доживали майже до дев’яноста років, але ніхто, окрім нього, не переходив столітнього рубежу. Завжди любив згадувати отець і про своє лемківське походження. У свої неповні 100 років він ще провів службу Божу і виголосив проповідь у лемківській церкві у Львові. Львівський музей вишиваних ікон та образів отця доктора Дмитра Блажейовського і Товариство «Україна-Світ» висунули кандидатуру о. Дмитра Блажейовського на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.  Підбиваючи загальні підсумки слід підкреслити, що творчість так наукава, як і мистецтво  вишивкарство  становить унікальну цінність, яка надзвичайно сильно розбуджує інтуіцію та породжує щастя і вдоволення з того, що є гарне й добре людям і Богові. Кожна вишити ікона о. Д. Блажейовським становить тривкий символ, який спрямовує наші думки до краси джерела найдосконалішої, якою є сам Господь. Бог покликав нашого ювілята у  Великодню суботу, напередодні того моменту, коли по всіх церквах радісно задзвеніли великодні дзвони, Блаженіший Дмитро Блажейовський помер 23 квітня 2011 року у Львові на 101-му році життя. Похований на Янівському цвинтарі. Вічна йому па’ять!

Ярослав Стех

Д. Блажейовський шкільні роки