В ім’я справедливості (Українцям Східної України від галичанки)

Зараз, напередодні 70-ої річниці створення УПА, знову загострилися пристрасті навколо Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії, які не вщухають в Україні понад півстоліття.
На жаль, брехливі міфи, створені антиукраїнською комуністичною пропагандою все ще живуть у незалежній Україні, підтримуються та роздуваються тими, хто і близько не був біля зони діяльності цих українських політичних утворень. Знову стараннями комуністичних демагогів загострилися дискусії щодо цих питань.
Вважаю, що брати слово в обговоренні справ ОУН–УПА личить лише неупередженим науковцям, що користуються архівними документами, і тим, хто жив у Галичині, хто був свідком тих подій або з достовірних народних джерел черпає знання про ці події.
Брати участь у дискусії особам із далеких реґіонів, які не були свідками цих подій, які не знають і (що ще гірше) не хочуть знати, чому виникла ОУН та УПА і які цінності сповідували та як діяли, – у вищій мірі безглуздо й аморально.
Нагадаю, що Організація Українських Націоналістів була створена 1929 року і основним завданням її була боротьба проти поневолення українців польською державою, а найвищою метою було здобуття Самостійної Української Держави. Передові уми того часу, носії найвищого патріотизму мріяли, виборювали те, що збулося лише 1991 року!
Чи не маємо вважати тих, хто мріяв і боровся за незалежність Української Держави справжніми героями України? І не вина патріотів України, що наші землі опинялися в руках різноманітних окупантів: польських, німецьких, совєтських. Не вина, а велика заслуга Української Повстанської Армії, що встала на боротьбу проти всіх цих загарбників.
Завдяки самовідданій боротьбі Української Повстанської Армії галичан не спіткала доля татар, яких після закінчення Другої Світової війни насильно виселили з рідних земель. Тепер історики висвітлюють документи, які свідчать, що Сталін мав такі ж плани і щодо Західної України. Саме вояки УПА активно протистояли їх здійсненню, протистояли масовим вивозам галичан у Сибір, які так нещадно здійснювали совєтські “визволителі”.
Якщо людина не втратила почуття елементарної справедливості, то хай задумається над питанням: чому, “визволивши” Україну від польського панування, ті “визволителі” почали жорстоку боротьбу проти українських націоналістів, які так самовіддано боролися проти польського поневолення? Хіба справедливість не спонукала визнати тих борців українськими героями?
Але, видно, ті, хто прийшов на наші землі, дбали не про українців, а як запрягти їх у своє комуністичне ярмо. І якою мала бути реакція на це справжньої справедливості?
Чому ті, хто так пишається своїм протистоянням німецьким окупантам, так по-окупантськи поставилися до мирних жителів Галичини? Чому не викликає в них розуміння, співчуття й поваги те, що вояки УПА мужньо захищали свої землі, свої традиції, свій спосіб життя, свій синьо-жовтий прапор і тризуб?
Тож чому знаходяться тепер людці, які, вставши під цей прапор і герб, паплюжать тих, хто положив своє життя за здобуття незалежності України? Не знають чи не хочуть знати, як шанують галичани своїх героїв? То хай пройдуться галицькими землями, нехай поговорять із народом, від імені якого так по-блюзнірськи галасують…
Звідки стільки ненависті до нас, галичан? Ми не робили зла у їхніх містах і селах, не насаджували їм своїх порядків, не забороняли їхньої віри й обряду, не нищили їхніх домівок, не вивозили їх у Сибір та не вселялись у їхні рідні помешкання…
Не варто, мабуть, робити історичні аналізи для тих, хто засліплений люттю і ненавистю…
Але хочеться вірити, що не всі жителі Східної України позбавлені почуття справедливості, що багато хто здатний самостійно аналізувати минулі події, а не перебувати в рабстві насадженої злочинно-комуністичної ідеології й неймовірної брехні.
Тим, хто хоче неупереджено з’ясувати, хто ж такі члени ОУН і вояки УПА, що керувало ними, радимо знайомитися зі щирими спогадами численних очевидців трагічних подій на наших землях. Вони, що з Божої ласки вижили в час шалених комуністичних репресій, не осквернять себе брехнею, не згрішать неправдивими свідченнями й наклепами, які так характерні для безбожників.
Тож зверніться до таких спогадів ті, хто не втратив почуття справедливості!
Також дуже корисно було б ознайомитися із трьохтомним енциклопедичним довідником “Українська жінка у визвольній боротьбі 1940–1950 рр.”, який видала Ліга Українських Жінок у львівському державному видавництві “Світ”.
У цьому унікальному виданні – коротка енциклопедична інформація (без коментарів і пропаганди) про понад дві тисячі українок, які мріяли про щастя України, а натомість зазнали важких репресій від тоталітарного комуно-московського режиму. Погляньте у їхні відкриті обличчя, хоч на хвилину уявіть обставини їхнього життя – і, якщо ви чесна людина, ви зрозумієте, як щиро галицьке жіноцтво прагнуло волі України та самовіддано боролося за неї.
Тому у ювілейний рік УПА Ліга Українських Жінок ще раз і ще раз приєднується до вимоги всіх патріотів України визнати воїнів УПА не лише учасниками бойових дій, а й героїчними та самовідданими захисниками України.
Закликаємо співгромадян України зі східних областей приєднатися до цієї вимоги та всією вільною, гордою українською нацією схилити голови перед світлою пам’яттю героїв ОУН-УПА!

Лідія Купчик,
голова Львівської міської організації
Всеукраїнської Ліги Українських Жінок