Свято в Глинянах – ще один хрестик у дивовижній вишивці української культури | Український погляд

Прийми з любов’ю на Страшному Суді

Це хрестиком вишиване життя.

Віра Вовк

Важко сказати чому, але саме в Глинянах дивна алегорія раптом зійшла на гадку, що більш як дворічна системна праця Святоюрського товариства, наче хрестик за хрестиком, уже потрохи вимальовується у малесенький елемент давнього візерунку, що впродовж тисячоліть, від часів язичницького Трипілля і праісторичної Руси, через Русь Христову і козацьку Україну до України повсталої у кривавій борні останнього століття, всупереч Руїні минулих і теперішніх ординців Заходу і Сходу, вкладається у єдиний казковий неземний килим-вишиванку української нації. Це направду дивне відчуття, що твоя праця, як і праця горстки однодумців, що їх праведний Андрей згуртував у спільноті «Святий Юр», глибоко закорінена в непроглядній глибіні невідомих тобі пращурів, і усі ми творимо лише черговий маленький хрестик у вічній вишиванці України. Можливо, алегорія ця була навіяна неповторними глинянськими килимами, а можливо, явилась вона як одкровення згори, що не випадково саме цього часу Господь послав нас у світ і не задля нагромадження земного непотребу, який раніше чи пізніше покинемо невідому кому, але задля того, щоби примножити Богом кожному дані таланти і перетопити їх у нетлінні скарби, які у Вічності посідатимуть, як усі «і мертві, і живі, і ненарожденні», так і кожен з нас зосібна.

Пригадується, як у дрімучі совєтські часи у свідомості більшого чи меншого числа (важко оцінити) направду українських патріотів засіялось «дивачне» (най читач вибачить за покруч, бо літературно-правильним терміном не в змозі окреслити суть) переконання, що, мовляв, «бандуронька» та «вишиваночка» – усе це баласт минулого, шароварщина, а українцям для того, щоби вижити у жорстких умовах індустріального світу, треба «осучаснитись», пристосуватись до стандартів модерної «розвиненої» цивілізації. Час – єдиний справедливий суддя, який розставляє усе на свої властиві місця і кожному чину та особі дає правдиву об’єктивну оцінку.

В одному з попередніх репортажів було зазначено, що, проводячи Свято української молоді під гаслом «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер», кожна місцевість привносить у його сценарій щось неповторно своє, властиве виключно для цього поселення. Не винятком стали і Глиняни. Свято молоді відбулося тут 2 липня 2017 року – і розпочалось з Божественної Літургії у храмі святого Миколая УГКЦ. Опісля священики усіх трьох глинянських конфесій посвятили навчально-виробничий комплекс «Мозаїка», де присутні мали змогу оглянути розкішну виставку глинянського ткацтва та килимарства. На жаль, нині навіть у здавалось близькому та національно-просвіченому Львові мало хто з пересічних городян чув про давні і славні традиції ткацько-килимарського мистецтва Глинян, про те, що це містечко колись входило у перелік найвидатніших загальноукраїнських центрів ткацького промислу, як-от Полтавщина (Решетилівка), Франківщина (Косів) та Закарпаття; що вироби глинянської ткацької фабрики мандрували до Ґданська, Варшави, Парижу, Відня, Берліну, Нью-Йорка, осідали у найвідоміших музеях Європи і користувались сталим попитом у вишуканої в мистецьких смаках публіки. Мабуть, мало хто відає, що глинянська школа килимарства пов’язана з такими мистцями як Стефанія Шабатура, Василь Карась, Василь Цьонь, Вероніка Галицька, Зеновія Шульга та інші. І, мабуть, надто обмежене число осіб знає, що засновником отієї відомої фабрики «Товариство ткацьке» став греко-католицький священик о. Филимон Решетилович, а у 1902 році оглянути її приїздив Митрополит Андрей Шептицький.

Назагал зв’язок Шептицького з громадою Глинян – це окрема велика тема: тут, принагідно, можна лише зазначити, що завдяки дієвій участі Митрополита ікона Розп’яття Христового на рівні Вселенської Церкви була проголошена чудотворною, а місцевий храм отримав привілей на повні відпусти і місто перетворилось на відомий в Україні прочанський центр. І нині традиції народних промислів та релігійно-прочанська складова творять добре підґрунтя для духовного та економічного розвитку міста.

Так ось 2 липня Глиняни подали добрий приклад багатьом іншим місцевостям України: як, зберігаючи давні народні традиції, можна водночас перетворюватись у сучасне європейське місто. Виявляється, спадок попередніх поколінь аж ніяк не є отією ганебною шароварщиною, але, навпаки, є чи не найкращим виявом європейськості і сучасності місцевих мешканців, які розуміють справжні скарби свого роду, уміють їх гідно пошанувати та передати дітям і внукам. Тут, у Глинянах, як, зрештою, й у багатьох інших невеликих містечках та селах Галичини представники Громадської Ради «Святий Юр» вкотре переконуються, що українці – це не тільки працьовита нація хліборобів, але й обдарована нація мистців.

Глиняни направду славне містечко: і непростою давньою історією, і напрочуд вишуканими храмами, і чудотворною іконою та традиціями відпустової місцевості, проте найбільша слава, яка ще не раз принесе місту чималі духовні дивіденди, – це молодь і діти. Цього дня усіх їх надихнув і згуртував праведний Андрей, і цього ж дня з уст присутніх не раз зринало ще одне славне ім’я великого українця та просвітянина, опікуна молоді, священика і «будителя Галичини» о. Маркіяна Шашкевича. В рамках Свята молоді у Глинянах на кубок Митрополита Андрея відбувся дитячий футбольний турнір, учні шкіл Золочівщини представляли свої дослідницькі праці на третьому турі науково-практичної конференції, присвяченої вивченню постаті й духовного спадку Андрея Шептицького і, як належиться, фестиваль української пісні «Голос Руси-України».

Ще однією характерною рисою глинянського свята була його «всенародність». Незважаючи на те, що дійство за дійством відбувалось понад 6 годин, що актова зала неспроможна була помістити усіх бажаючих, мешканці міста не відчували ні втоми, ні часу – і усі заходи ніби промайнули, як одна чудова неповторна мить. І з цього погляду Глиняни можна ставити як приклад в організації святкувань не для вибраного числа учасників чи запрошених гостей, але для усієї громади місцевості. Правда, не обійшлося тут і без анекдотичного «трафунку». В ході конференції нахмурений старший «…» звернувся до одного з її організаторів: мовляв, «навіщо мордуєте дітей якимось Шептицьким; вам давно уже пора на пенсію». Як згодом з’ясувалось, цей «…» (тобто «товаріщ») свого часу був радянським функціонером і, очевидно, забув, що часи НКВД та комуно-атеїзму давно минули і нині вже предстоять перед Божим Судом. А пенсія для людини активної і свідомої свого покликання до земного життя є чудовою нагодою набуті знання і досвід передавати тим, хто невдовзі стане господарем цієї землі та продовжить творити безсмертні візерунки Богом благословенної української нації. Що ж цей «трафунок» хіба трохи повеселив, бо засвідчив (і найдосконаліше підтвердження цьому спорудження пам’ятника Шептицькому у Львові), що як би не сичала п’ята колона, все ж безсила вона супроти Правди та її праведників.

Свято у Глинянах воістину було організовано масштабно. Тут були і майстер-класи народних ремесел (ткацтво, гончарство, ковальство, соломоплетіння), і дегустація смаколиків і, очевидно, нові знайомства, спілкування, дискусії. І, звичайно, ніхто з учасників та організаторів свята не залишився без нагород Громадської Ради «Святий Юр».