Степан Сірополко – книгознавець, бібліотекознавець, бібліограф, громадський діяч (150 років тому)
150 років тому:
15.08.1872 – у с. Обичів на Чернігівщині в сім’ї дрібного поштового урядовця народився Степан Сірополко, педагог, книгознавець, бібліотекознавець, бібліограф, громадський діяч. Закінчив Прилуцьку гімназію (1893) та юридичний факультет Московського університету (1893-1897). Провідний діяч у сфері шкільної освіти та книжкової справи в Московитській імперії, основоположник бібліотекознавства та книгознавства. Викладач бібліотекознавчих та книгознавчих дисциплін у Московському народному міському університеті (1913-1916), працівник Московського товариства грамотности, редактор або член редколегії журналів «Педагогический листок», «Народное образование», «Народный учитель», «Южная Россия». 1897 одружився з донькою священника Ніною Честнєйшою, в шлюбі народилось три сина й донька. Член українського товариства «Кобзарь» у Москві (1911-1914), комітету з влаштування Шевченківських свят у Москві, керівник української секції Товариства слов’янської культури в Москві (1913-1914), співредактор журналу «Украинская Жизнь» (1912-1917), дописувач до українського часопису «Промінь».
З 1917 керівник народного шкільництва при Київській міській управі, радник у справах освіти при Генеральному Секретаріаті, радник міністерства народної освіти УНР (07.1919), викладач Київського педагогічного інституту. Співзасновник Всеукраїнського бібліотечного товариства (08.1918). Викладач і директор бібліотеки Кам’янець-Подільського українського державного університету (12.1919-05.1920). Організатор формування мережі доступних бібліотек-читалень, українізації та розвитку позашкільної освіти, проведення у Києві з’їзду з проблем народної освіти в Україні (15-20.12.1917), відкриття українських початкових і середніх шкіл, університетів. У співавторстві з П. Холодним розробив «Проєкт єдиної школи на Вкраїні», який зокрема передбачав вивчення української мови в усіх школах України незалежно від їх національного характеру.
На еміграції виконувач обов’язків товариша (заступника) міністра народної освіти уряду УНР в екзилі (1920-1923), організатор шкільництва у таборах інтернованих вояків УНР, керуючий Міністерством внутрішніх справ, шляхів, пошти й телеграфу (1923). Професор Українського високого педагогічного інституту і. Драгоманова (1925-1932) та Російського (Московитського) педагогічного інституту в Празі (1925-1927), Українського технічно-господарського інституту в Подєбрадах. У Празі член Українського історико-філологічного товариства (1925-1938), голова Українського товариства прихильників книги та редактор його друкованого органу «Книголюб» (1927-1934), засновник і голова Українського педагогічного товариства (1930-1934), голова Союзу українських журналістів і письменників на чужині (1932-1939), секретар Товариства «Музей визвольної боротьби», Української наукової асоціації. Почесний член Товариства «Просвіта» та НТШ у Львові.
Автор близько 1100 статей, монографій, підручників, рецензій в галузі педагогіки та бібліології чимало з яких не втратили актуальности й сьогодні. Спричинився до теоретичної розробки окремих напрямків спеціального бібліотекознавства й подальшого розвитку бібліотекознавства загалом. Чимало праці присвятив національному вихованню й навчанню дітей. Обстоював тяглість української книжкової справи від часів давньої Руси-України до наших днів. Одним із перших виявляв для вільного світу й наголошував на злочинній системній політиці більшовиків у книжковій сфері в підрадянській Україні – цензурі, ідеологічному тоталітаризмі, русифікації та переслідуваннях. Помер у Празі 1959. У 1990-х велетенський архів та особиста бібліотека згідно заповіту доньки Олександри передані в Україну.
