Скрутні часи «п’ятої колони» Кремля
Важкувато надалі доведеться тим, хто намагатиметься в Україні вибудовувати свою кар’єру на пропагуванні «братських стосунків» з Росією та персонально – з Путіним. Втративши надію на «бліцкріг» на Донбасі (принаймні, поки що), істота, яку все частіше порівнюють у цивілізованому світі з Гітлером, розпочала таки хоч би тимчасове відведення своїх військ від кордонів з Україною. Автоматично «кинувши» своїх кишенькових сепаратистів в Донбасі. У них тепер сумні перспективи: або не героїчно загинути в рамках поки млявої та бездарної АТО, яку новий президент України однозначно інтенсифікує, або розійтися по домівках, скориставшись амністією (однак у багатьох на руках кров, а інших вкрай негостинно зустрінуть сусіди, не забувши, хто влаштовував погроми і грабунки, розмахуючи «калашниковими», як індульгенцією від Путіна). Залишається тікати хіба що в Росію. Але кому вони там потрібні – кілька сотень озброєних бандитів? В Росії своїх не бракує, а тут ще «донецькі»… Так що доля донецько-луганських сепаратистів – це яскравий приклад для тих, хто ще колись замислиться над тим, щоб повірити в солодкі обіцянки «російської дружби» і «Путін нам допоможе!». А доля у них в будь-якому випадку коливається між «куля в чоло» та «куля у висок». З невеликими додатковими варіантами.
Варіант – це назватися позаштатними (оскільки без посвідчень) кореспондентами російських ЗМІ. Як це зробили двоє «журналістів» нібито російського «LifeNews», спійманих СБУ. В них знайшли відповідне для журналістів спорядження – переносний зенітно-ракетний комплекс, та відповідні до канонів російської журналістики матеріали – відео вбивств українських військових. Москва, звісно, зчинила вереск, окремо лунали гучні погрози для України зі сторони чеченського князька Кадирова, найкращого фахівця зі свободи слова. Навіть «ліберальні» та «злегка» опозиційні російські медійники здебільш підтримали своїх «колег». Не особливо розібравшись в ситуації, ОБСЄ теж напосілася з вимогою звільнити «ракетизовану» «вільну пресу». Врешті Київ поступився, і «журналісти» з України вилетіли – чомусь у напрямку саме Грозного. Виглядає на те, що обмежений ліцензією на бандитизм територією Чечні Кадиров все активніше дає погуляти своїм хлопчикам територією України. Це привід для того, щоб компетентні структури заопікувалися його майбутнім. Бо ж надто вже він своєю закоханістю в бандитизм та тероризм напрошується на продовження долі свого батька, якого відправили методами «ненасильницького опору» на небо, або того ж бен-Ладена, викинутого у води Перської затоки. Однак це – сфера компетенції власне компетентних структур. А ось наші доморощені та вмотивовані Москвою сепаратисти-терористи можуть скористатися досвідом. Якщо вже журналістів з ракетами відпустили, то кілька сотень кореспондентів з «калашниковими», кулеметами та гранатометами теж мають шанси. Однак власне в Росії з таким «арсеналом» їх однозначно не чекають. А ось для Кадирова чергова банда саме зайвою не виявиться. Так що надія є, треба тільки поспішати.
Ознакою того, що Путін змирився з ситуацією і задовіляється «перетравленням» Криму, є й те, що його клоун із Ростова-на-Дону (Янукович) вже встиг сказати (чи то за нього Кремль розіслав «слова»), що, мовляв, поважає він вибір, який зробили українці на виборах президента країни, але для їхньої легітимності необхідна участь півдня та сходу.Адже багато цих виборців «ображені і принижені діями нелегітимною «влади», яка прийшла в результаті військового перевороту». Прозвучало так, начебто Янукович врешті усвідомлює себе «вже не президентом» України, однак десь в глибині душі жевріє надія, що хоч би для південно-східних областей він таки президент! Це вже справа не для психологів, а психіатрів.
До речі, записуватися на прийом Януковичу вартує разом зі своїм господарем, Путіним (можливо, на двох буде хоч якась знижка). Нещодавно той видав феноменальну заяву: «Якщо у нас і далі будуть якісь проблеми ще по «Південному потоку», а Брюссель нам постійно палиці в колеса вставляє за цим проектом, тоді ми подивимося інші варіанти через країни, які не входять в ЄС». І тоді, додатково налякав Путін, ЄС «отримає ще одну транзитну країну». Перш за все, важко уявити, яка це потенційна «транзитна країна», що не входить до ЄС, народилася в голові підстаркуватого маразматика. Туреччина після анексії Криму російську трубу через свою територію точно не пустить. Хіба що Придністров’я, однак до чого тут термін «країна» вживати на адресу свого кишенькового дітища? Вочевидь, московське господарство поволеньки починає кульгати завдяки санкціям, якщо його власник намагається лякати Європу. Впевнені у собі лідери до такого рівня рідко опускаються. А невпевнені царьки, над якими все більше густішають хмари перспективи «китаєзації» ще й не таке можуть бовкнути в нервах, та ще й у стані старечого маразму. Ось тому-то перспективи для «п’ятої колони» Кремля в Україні, як та дрібка відсотків, зібраних Добкіним, Симоненком та Коновалюком на президентських виборах.
Юлій Хвещук
