Щоб світильник не погас

У час святкування Дня Незалежності України з ініціативи Львівської Ліги Українських Жінок у Львові відбувся урочистий вечір пам’яті під гаслом “Щоб світильник не погас”, присвячений достойним нашим сучасницям, видатним жінкам-ветеранам визвольної боротьби, котрі мріяли про незалежність України, боролись і страждали за цю святу ідею, потім жертовно трудилися для розбудови незалежної держави, а тепер нещодавно відійшли до Господа, передавши наступному поколінню естафету праці для України.  Це –  Ярослава Заневчик, Богдана Пилипчук, Надія Мудра, Ольга Гладун.
Адже, святкуючи День Незалежності України, ми повинні гідно, побожно згадувати саме тих, хто виборював незалежність, хто поклав своє життя на вівтар цієї віковічної ідеї.
Вихідного дня затишну залу Львівського Музею етнографії та художнього промислу вщерть заповнили небайдужі краяни, як ті, хто знав і шанував цих воістину героїчних і жертовних українок, так і ті, хто прагне знати наших героїнь, які донедавна жили поміж нас, а тепер відійшли до Господа.
У залі врочисто зазвучали церковні дзвони, перегукуючись із словами ведучої Люби Шумської, яка нагадала присутнім слова відомого львівського поета Зеновія-Тараса Масного:
Дзвони пам’яті в наших душах,
Дзвони пам’яті в наших серцях.
Із минулого у прийдешнє
Дзвони пам’яті торують шлях.
Вечір пам’яті відкрив, поблагословив і провів спільну молитву отець Михайло Димид.
Лужанки Лідія Купчик і Марта Лунь коротко нагадали присутнім біографії наших посестер, котрі стояли біля колиски Ліги Українських Жінок, які створювали цю патріотичну жіночу організацію та невтомно працювали в ній. Докладніше їхні життєві шляхи описані в репрезентованих на вечорі окремих книжечках про них авторства Лідії Купчик.
А шляхи їхні були буремні й тернисті…
Ярослава Заневчик – член ОУН з 1943 року, була повітовою провідницею жіночої сітки ОУН-УПА в Городоцькому повіті, дружиною військового референта УПА Івана Білого, який в 1944 році загинув у бою з енкаведистами в селі Сайкові Миколаївського району Львівської області, де учасники наради повітового Проводу були оточені великими силами військ НКВД. Ярослава два місяці після загибелі чоловіка народила доньку, яку мусила залишити в тітки, а сама переховувалася, бо за нею полювали каральні совєтські органи. У час “хрущовської відлиги” вдалося легалізуватися. Працювала в Будинку моделей, де виявила великий мистецький талант. Однак у 1965 році була заарештована за співпрацю з українськими дисидентами, була ув’язнена в мордовські табори. Відбувши ув’язнення, поринула в творчу працю виготовлення народного одягу, була учасницею численних виставок.
З початком українського відродження Ярослава Заневчик активно включилася у громадське життя. У Союзі Українок, у Спілці політв’язнів, Братстві вояків УПА, у “Рідній школі” – всюди вона бажаний і авторитетний діяч.
Як співтворець Ліги Українських Жінок п.Ярослава Заневчик незмінно була членом Управ Всеукраїнської та Львівської обласної Ліги Українських Жінок. Вона була натхненницею багатьох вагомих починань Ліги Українських Жінок: міжрегіональних курсів пошиття народного одягу, організації численних виставок, конференцій, культурно-просвітницьких академій тощо. Величавий пам’ятник борцям-героям у с.Новосілка-Опарська на Львівщині та розкішний альбом української вишивки й народного одягу – це її видимий слід на землі. А невидимий благодатний слід залишився в серцях багатьох українців!
Ярослава Заневчик померла 9 грудня 2012 р. після тривалої важкої хвороби, не доживши 2 місяці до свого 90-ліття.
Богдана Пилипчук, працюючи у Львові в Окружному Союзі Кооператив, у 1941 році вступила до лав ОУН, самовіддано працювала в робітничій юнацькій сітці міста Львова. Одночасно працювала друкаркою в Ревізійному Союзі Кооператив та в редакції “Господарського кооперативного часопису”. Згодом за наказом Проводу ОУН перейшла на підпільну працю на теренах Тернопільщини, була не лише свідком, а й активним учасником творення Української Повстанської Армії.
У 1948 році Богдана Пилипчук була заарештована і засуджена Львівським Воєнним трибуналом на 25 років “лагерів” і 5 років позбавлення прав. Відправлена в Сибір, в Тайшетський ОЗЕРЛАГ, де її призначили в лісоповальну бригаду. Звільнена в 1956 році, ще багато переслідувань зазнала, проте ніколи не каялась.
Від 1971 року п.Богдана Пилипчук – у Львові. З початком українського відродження активно включилася в діяльність патріотичних організацій (КУН, Братство УПА, “Просвіта”, Ліга Українських Жінок, “Рідна Школа”, Союз Українок). І всюди вона була на передньому плані. Була ініціатором багатьох ідеологічно-просвітницьких проектів, із Товариством “Просвіта” об’їздила майже всю Україну.
Богдана Пилипчук покинула земний світ 20 квітня 2013 р., маючи дев’яносто з половиною років.
Надія Мудра від 1941 року була членом Юнацтва ОУН, потім – в жіночій сітці ОУН м.Львова. Під час війни працювала друкаркою в канцелярії Управи дивізії “Галичина”. Від жовтня 1944 року почала навчання на хімічному факультеті Львівської політехніки. Разом з тим виконувала доручення ОУН, переважно займалась влаштовуванням поранених воїнів УПА.
16 травня 1947 року Надію Мудру заарештували та засудили на 10 років таборів, відбувала покарання на Колимі. Повернулась до Львова в липні 1956 року. Працювала у Львівському науково-дослідному інституті педіатрії та акушерства, одночасно навчалася на біологічному факультеті Львівського університету. Ставши науковим співробітником, мала друковані наукові праці, в 1972 році робила доповідь на Всесвітньому конґресі акушер-гінекологів у Москві, готувала дисертацію, однак захищати її, як суджена, не могла.
З початком українського відродження в 90-х роках минулого століття Надія Мудра поринула в громадську роботу. Публікувала статті на актуальні теми в періодичних виданнях. Була членом Спілки політв’язнів.
А від 1995 року включилася у створення та працю Ліги Українських Жінок, довгі роки була незмінним секретарем Всеукраїнської Ліги Українських Жінок (ВЛУЖ) та секретарем її Львівської обласної організації. У всіх заходах Львівської ЛУЖ пані Надя була на передньому краю. Наприклад, коли лужанки почали добиватися створення меморіалу жертвам комуністичного терору, похованим на Янівському цвинтарі, саме пані Надя відшукала в міському архіві записи про ті поховання невинноубієнних у червні 1941 року. І саме це дало змогу добиватися належного пошанування українською владою цього скорботного місця.
Багато зустрічей мала вона з підростаючим поколінням – зі школярами і, особливо, з пластунами – під час яких щедро передавала відомості про замовчувані радянською владою сторінки української історії.
Та особливо знаменним здобутком Надії Мудрої стало видання унікального трьохтомного енциклопедичного довідника “Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.”, де подано відомості про дві тисячі українських героїнь. І хоч відомості про них збирали всі лужанки та однодумці з інших патріотичних організацій, редагувала їх сама пані Надя та власноручно набирала на комп’ютер.
Надія Мудра закінчила земне життя 3 травня 2013 року, не доживши три місяці до свого 90-ліття.
Ольга Гладун дещо раніше покинула земний світ, але незримо завжди є з нами, оскільки скрупульозно нею укладеними “Історичними календарями” постійно нагадує, які славні події і видатних українців ми повинні згадати, вшанувати.
Ольга Гладун з юного віку була активним членом читальні “Просвіти” на Богданівці у Львові. Після відновлення Української Державності в 1941 році працювала в Українському Червоному Хресті (УЧХ), пізніше влаштувалася на працю в Делегатурі Українського Допомогового Комітету “Городоцьке”. Була членом “Січі” і Жіночої Служби України, головою жіночої секції при культосвітній референтурі. Будучи залученою до організації ОУН, мала свою малу ланку і займалася видруком підпільної літератури – листівок та вісника “Вісті з фронту”.
У 1944 році, після приходу радянської влади, Ольгу як “загрожену” Провід ОУН відіслав “в терен”, тобто у села на підпільне становище. Але давалося взнаки її слабке здоров’я і прийшлося повернутися додому. Тут довідалася, що міліція вже активно розшукує її.
Шукаючи виходу, виїхала до Норильська, де працювала на металургійному заводі. У 1956 р. повернулася до Львова. Працювала на заводах “Металіст” і “Полонина”. Була членом приватного товариства людей, які гуртувалися навколо національної ідеї, контактували із підпільними греко-католицькими священиками. Деякий час Ольга Гладун допомагала В’ячеславові Чорноволу, зокрема, друкувала його “Горе з розуму”.
З початком українського відродження активно включилася у громадсько-просвітницьку роботу. З 1989 р. стала членом Товариства “Просвіта”. Створила на заводі “Метал – Орбіта” осередок Товариства української мови, була його головою.
У 1993 році вступила до Союзу Українок, в 1995 р. – до Ліги Українських Жінок. Як активний член Ліги (і її обласного Проводу) ініціювала і п’ять разів безоплатно проводила літні дитячі табори для львівських дітей, котрі не мали змоги виїздити на літні вакації.
Ольга Гладун скрупульозно працювала над поширенням знань про визначні події української історії та її видатних діячів. Регулярно вела “Історичний календар”, плекаючи історичну пам’ять нашого народу, укладала й впорядковувала довідники пам’ятних дат, писала статті про значимі події.
16 грудня 2010 року відійшла у вічність на 91-му році життя.

Отож, на вечорі пам’яті, святкуючи День Незалежності, згадували цих достойних дочок України.
Пройшовши тернистий шлях активної боротьби за волю України, винісши численні переслідування, катування та довгі роки ув’язнення, ці жінки не втратили віри в незалежність України, всім серцем привітали її проголошення і з головою поринули в працю задля розбудови української держави. Не дбаючи про власний комфорт і відпочинок, вони, не покладаючи рук трудилися для України.
І коли ми відвідуємо величавий меморіал невинноубієнним на 55 полі Янівського цвинтаря та деякі пам’ятники борцям за волю України, чи беремо в руки унікальний трьохтомний енциклопедичний довідник “Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.” або інформативні історичні календарі, чи оглядаємо чудовий мистецький альбом народної вишивки – згадуймо, що це – частинки душі наших незабутніх Ярослави Заневчик, Богдани Пилипчук, Надії Мудрої, Ольги Гладун та інших.
Про це говорила на вечорі засновниця Всеукраїнської Ліги Українських Жінок, багатолітня голова Всеукраїнської та Львівської обласної організації, а нині почесна голова ВЛУЖ Дарія Гусяк. Людина, що все своє життя посвятила служінню України, багатолітній політв’язень, яка провела в ув’язненні повних 25 років, здатна якнайповніше оцінити служіння своїх уже відійшовших посестер!
Щирими й зворушливими були виступи письменника й громадського діяча професора Любомира Сеника, письменника й редактора численних патріотичних видань Миколи Дубаса, заступника директора Фонду св.Володимира Лесі Крип’якевич, співголови Львівської обласної організації ВЛУЖ Мирослави Кушнір, лужанки Ольги Пакалюк та інших.
А чудова поетеса Розалія Тарнавська свою шану згаданим героїням висловила зворушливими поезіями.
Знаменно, що згадані невтомні трудівниці-патріотки працювали не лише в Лізі Українських Жінок, а були членкинями інших патріотичних організацій. І в цьому їхня велика заслуга, адже вони були місточками єднання різних патріотичних організацій.
Продовжуючи традицію єднання, вечір пам’яті спільно організовували Ліга Українських Жінок та Фонд св.Володимира. Технічне забезпечення показу фотодокументів здійснив заступник координатора проекту Фонду “Діалог поколінь” Святослав Турканик. Світлини робив працівник Фонду св.Володимира, син колишньої членкині Ліги Українських Жінок св.п.Марії Калиняк Марко Калиняк. Солодкий стіл організували волонтери Фонду св.Володимира Оксана Слобода та Марія Бачинська.
Великої врочистості й святковості надавали вечору мистецькі виступи “Духовного квартету” у складі Ольги Стефанко, Анни Гусак, Андрія Гули і Руслана Гули та вельми талановитої співочої родини Юрія, Лесі й Даниїла Остюків, а також майстерне виконання поетичних творів Любою Шумською.
Отак, святкуючи наше найбільше державне свято, згадали славні діла наших попередників. У цьому черпаймо наснагу для гідного служіння Україні, яка зараз дуже потребує небайдужих, самовідданих будівничих. Спільно дбаймо, щоб не погас світильник цих світлих постатей!