Шевченко пророк і людина

Дорогі брати і сестри — українці,

Напевне найбільша постать нашої нації це Тарас Шевченко, і мабуть, єдиний, якого ми вшановуємо рік річно від наймолодших до найстарших, від першокурсників до старого віку, шкільних програм до святочних академій, наукових конференцій, по університетах, громадських, державних установах та є на стіні у кожному українському домі з вишитим рушником.

Може здаватись комусь що ми представляючи його як генія, пророка, ідола, дещо забули що Тарас Григорович був людиною. До цього свого роду ідолопоклонства долучились навіть совіти, які, здавалось, давали собі раду з усім, тільки не могли порадити з Богом та з Шевченком. Щодо Бога вони при забороні інших способів молитви, влаштували сталінську церкву для шоу та фальшивого задоволення людського прагнення, а Шевченка висунули як ікону кріпака у боротьбі за пролетаріат. Найбільше заважало писання поета де він прямо проклинав москалів:

Кохайтеся чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі лихі люди,

Роблять лихо з Вами.

Тоді совіти вдалися до переписування найбільш протимоскальських рядків поета. Але народ в Україні залишався побожним та глибоко віруючий. Подібно, для народу Шевченко залишався батьком, який постійно повчав:

Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, За Вас слава, І воля святая!

Шевченківська епопея впливу на майбутні покоління почалась з хвилиною його передчасної смерті. Його Заповіт став поштовхом до маніфестації, до народного зриву, масовим перепоховання з Петербурга в Україну через два з половиною місяці після смерті:

Серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі і Дніпро і кручі було видно, було чути, як реве ревучий.

Так і зробили. Поховали на Чернечій горі у Каневі де згори поет і досі дивиться на Дніпро. Тридцять років пізніше на його могилі повстало Братство Тарасівців, перше політичне підпільне об’єднання, що ставило за мету самостійність України, до якого належав такий визначний самостійник як Михайло Міхновський.

Братство царська влада знищила, але ідея самостійності та політичного руху перекинулась на різні українські політичні середовища і рухи, що згодом призвели до визвольних змагань. Так, усе почалося від Шевченка.

Модерна історія України від 1861 року по сьогоднішній день виповнена і натхненна духом Шевченка. Всі інші ідеологи базувалися на Шевченкових ідеях.

Одначе дозвольте представити Шевченка як людину, таку як Ви, чи я. Його значення як пророка не можна переоцінити, але треба, на мою, думку приймати Шевченка також як одного з нас — людину, яка цілим серцем і душею любила свою Україну і свій український народ.

Всі окреслення поета — пророк, геній — є важливими. Але не менш важливим є гуманізація генія, пророка — це представлення Шевченка просто людиною з людськими пристрастями, слабостями які не тільки не зменшують його велич, а навпаки, роблять його доступним і зрозумілим не тільки для нас, але для попередніх і майбутніх поколінь наших земляків.

Українець з великої букви по духу та інтелігенції Євген Сверстюк, переслідуваний московською радянською владою, великий мозок шестидесятників, окреслив Тараса Шевченка так:

Шевченка поезія проста – і в Шевченка немає нічого простого…

Шевченко національний у всіх виявах — і Шевченко скрізь ставить проблеми загальнолюдські…

Покоління 60-их, 70-их і 80-их років знали і зображали Шевченка у вітражі Алли Горської і Опанаса Заливахи. Знали його в особі Олекси Гірника, який спалив себе на знак протесту проти русифікації. Зробив це герой, дисидент, біля пам’ятника Шевченкові у Каневі, бо це місце було для нього святим і символічним.

Покоління ОУН-УПА не менше знало і цінувало Шевченка. Провідний ідеолог українського націоналізму 20 століття Дмитро Донцов окреслив людські й національної почування людини Тараса Шевченка:

Любив він безперечно , пишну природу України; це ж був “рай та й годі”. Наче сам Бог витав над тим раєм. Але від нього відвертав очі поет , глянути не хотів, бо пекло розвели люди в тім раю, бо стільки гаддя у той рай напустили. Осоружна і гидка стає тоді краса його країни, як урода зганьбленої красуні.

Любов Шевченка до України далеко ширша, всеохоплювальна, ніж тільки до її природи. Писав поет про Україну:

Я так її, я так люблю, Мою Україну убогу, Що прокляну самого (Святого) Бога, За неї душу погублю.

Не можна любити Україну і не любити її народ. Тому любив Шевченко народ свій, його славу, козацьку славу. Про це писав Донцов у питомий собі спосіб:

Тих, що кували кайдани — проклинав. Тих, що їх несли покірно — жалів. Тих, що їх рвали – любив.

Не зовсім так! Шевченко жалів і любив також незрячих гречкосіїв, закликав обняти найменшого брата, йому було жаль їх, він як людина відчував жаль і біль, і через ту біль він відчував гнів до тих, котрі завдали цей біль, до ляхів, до москалів і до перевертнів.

Шевченкова людська пристрасть — гнів, про що в окресленні ненависті дуже широко писав і Донцов, була природною, побудованою на болі, та відзеркалювала християнське почуття на підставі любови до України і її народу. Це той гнів, коли Ісус викидав продавців з Дому Свого Батька. У Шевченка ключовим була любов, жаль, біль і гнів.

В основному писав Шевченко про два народи, до яких він чув жаль, і тому гнів: ляхів, до яких Шевченко ставився з глибоким протистоянням за їхнє знущання над нашим народом. Про них писав багато, у своєму найбільшому за величиною творі “Гайдамаки”. Одначе це було його представлення нашої славної і трагічної історії. Найсильніший гнів він залишив москалям, ніколи не називаючи їх росіянами, бо це була наша назва. Він лаяв великого гетьмана, який поборов ляхів, але віддав країну москалям. Ось як висловлював свій гнів проти москалів по відношенню до ляхів:

Ляхи були, усе взяли, кров повипивали, а москалі і світ Божий у пута закували.

Кобзарі нам розказали…про лютії жари, що ляхи нам завдавали, як нас розпинали. Що ж діялось по Шведчині,- той ляхи злякались…От так її Петрові собаки рвали-гризли…

Поможи нам, ізбави нас важкої наруги, поборов Ти першу силу, побори й другу, ще лютішу…Поможи нам стать на ката знову!

Напевно, найбільш промовисте про Шевченка — це його актуальність. Писав він двісті років тому, але не менш, а на жаль, може і більш, актуальний він сьогодні, ніж тоді. Тут, зокрема, його відмінність гніву до москалів від ляхів основна. Ляхи були ворогами, але сьогодні є тільки москалі, ще лютіші. У своєму Заповіті писав він:

Поховайте, та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сімї великій, В сім’ї вольній новій,Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

Ось і ми це робимо сьогодні, напередодні річниць народження і смерті нашого “найбільшого” брата Тараса Григоровича Шевченка.

21 лютого 2022 року Аскольд С. Лозинський