Росохацька група: увечері дивлюся – ваш прапор, а рано дивлюся – наш прапор (50 років тому)
50 років тому:
5.11.1972 – у с. Росохач Чортківського району Тернопільської області десять юнаків створили підпільну патріотичну організацію (Росохацька або Чортківська група), метою якої була пропаганда та боротьба за незалежну Українську Державу. Володимир Мармус написав присягу, яка починалася: «Перед образом Святої Богородиці, перед лицем своїх товаришів урочисто присягаюся вірно служити Україні, боротися за її незалежність» і завершувалася «Якщо я зраджу, то хай рука друга зітре мене з лиця землі». Присягу складали клякнувши на коліна перед хрестом та іконою Богородиці із запаленими свічками. Учасники групи також передбачали збройну боротьбу для чого роздобули два пістолети, карабін, обріз. Хлопці читали і поширювали патріотичні книжки, пісні, слухали радіопередачі з-за кордону. В кінці жовтня 1972, у відплату за руйнування у селі могили Січових стрільців, юні підпільники сокирою пошкодили пам’ятник «радянському визволителю». В листопаді позривали червоні прапори, вивішені до річниці більшовицького перевороту (Жовтневої революції). Уночі з 21 на 22 січня 1973 у райцентрі Чортків на відзначення річниці проголошення УНР та «Акту Злуки» встановили чотири синьо-жовті прапори та розвішали листівки з протестом проти арештів української інтелігенції: «Свободу українським патріотам!», «Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий український патріотизм!», «Свобода слова, друку, мітингів!». У прокламації до річниці УНР, написаній плакатними перами, містилось:
«Дорогі товариші! Сьогодні минає 55 років від того дня, коли в Києві IV Універсалом Центральної Ради було проголошено самостійність української держави. Цей історичний акт продемонстрував волю українського народу, його споконвічне прагнення до незалежності. Проте сьогоднішня радянська офіційна історіографія намагається показати цю подію в очах нашого покоління як антинародну. Це грубе перекручення історичної дійсності з обуренням засуджує передова громадськість. Це засуджує кожний, кому дорогі інтереси нації.
Дорогі товариші! Гідно зустріньмо цю знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом!
Хай живе вільна Україна!»
Народною легендою, що поширювалась з уст в уста усією Західною Україною стала відповідь сторожа кінотеатру працівникам КДБ, про те як над будинком вивісили прапор: «Не знаю. Увечері дивлюся – ваш прапор, а рано дивлюся – наш прапор».
Микола Мармус на магнітофон записав заклики до боротьби за Україну і ввечері, коли молодь верталася з кінотеатру, з друзями вмикав на всю потужність. 19 лютого 1973 розпочались арешти, під час слідства і суду юнаки трималися мужньо. Наприкінці року в Тернополі хлопців засудили від 6 до 3 років таборів суворого режиму та від 5 до 2 років заслання, не засудили неповнолітніх П. Вітіва та М. Лисого. У 2005 С. Сапеляка нагороджено орденом «За заслуги» 3-го ступеня, у 2006 інших членів групи – орденом «За мужність» 1-го ступеня.
Члени Росохацької групи: Володимир Мармус, Микола Мармус, Петро Вітів, Петро Винничук, Василь Лотоцький, Володимир Сеньків, Андрій Кравець, Микола Слободян, Микола Лисий, Степан Сапеляк.
