Різдво, філантропія та українські оліґархи

Йосиф Сірка

Різдво та філантропія споріднені, бо можна з впевненістю сказати, що філантропізм виріс із християнської релігії, яка вчить „любити ближнього, мов сам себе”. Саме слово філантропія грецького походження і складається з двох частини – любові і людини, тобто, ми б могли філантропів назвати людинолюбами, добродіями. Від того й маємо українські вирази – людяність, людяний.
Філантропізм особливо став відомим завдяки французькому просвітительові-філосові й письменникові Ж.-Ж.Руссо (Jean-Jacques Rousseau 1712 – 1778), вчення якого намагалися запровадити в життя німецькі педаґоґи Баседов Й-Б (Basedow Johannes-Bernhard, 1724 – 1790) та Зальцман Х.Ґ. (Salzmann Christian Gotthilf, 1744 – 1811). Баседов заснував у місті Дессау Philantropinum (школа людинолюбства і добрих звичаїв), ґімназію з інтернатом, яка стала зразком для багатьох навчальних установ в Німеччині та Швейцарії. Оба однодумці виховували дітей відповідно до законів природи, любові до людей, до визнання ролі сільського господарства та іншої фізичної праці у вихованні дітей.
Одним словом, філантропізм має далекі і дуже корисні та людяні традиції. Філантропією займаються переважно люди, які мають що „роздавати”, дарувати і їх часто наслідують ті, які не мають великих статків, але мають „філантропічне серце”, тобто, дослівно – люблять ближнього! В цьому розумінні, українська Революція гідности надала філантропізму новий напрям – волунтерство. Українські волонтери, які не мають статків, чи інших багатств, є доказом того, що суспільству можна допомогти не тільки грішми, матеріяльно, але й фізичною та умовою допомогою і це є те, що українські волонтери роблять не тільки на сході України, але й у боротьбі з корупцією, з продажними, чи нечесними політиками.
Латинські Різдвяні свята по всьому світі супроводжувалися морем дарунків не тільки під родинні ялинки, але й дарунками на вулиці потребуючим, безхатченкам.
У Торонто (Канада) дві жінки накупили за кілька тисяч різноманітного одягу, завантажили свою автівку і поїхали до частини міста, де багато безхатченків, і там на вулиці, потребуючі вибирали й примірювали подарований одяг. Дух „людинолюбства”, тобто, любові до ближнього можна було спостерігати по крамницях, які мали куточки спонзорування харчів, чи предметів іншої потреби для тих, хто не може собі їх придбати через різні причини. Крім того, у всіх школах Канади (приватних і державних) класи отримують якусь родину, яка соціально потребує підтримки, і кожен клас дбає про допомогу цій родині. Волонтери – батьки дітей потім розвозять цю підтримку від імені школи.
Канада відома своєю мультикультурою. Тут живуть найрізноманітніші раси, національності, релігійні громади. Оскільки у всіх панує любов до країни, в якій живуть, то панує і певна соціальна солідарність, без різниці кольору шкіри, національного походження, чи релігійного або політичного переконання. Тому серед українських та інших вихідців ви знайдете філантропів, які дарують не тільки українській громаді, але й установам, з яких користають усі канадці. Великі філантропи українського походження, такі як Яцик, Гуцуляк, Темертей, Вжесневський та десятки інших, віддали мільйони доларів не тільки на потреби української науки в Канаді, Україні, але й на потреби розвитку усього канадського суспільства.
Сотки українських церков в Канаді та США можливо було побудувати тільки завдяки філантропічному духові, який плекався століттями в українській громаді християнською вірою. Тому й сьогодні в Канаді ми маємо серед української діаспори філантропів, які пожертвували мільйони на будівництво Михайлівського монастиря, чи греко-каторицького собору у Києві, на розбудову Католицького університету у Львові та ін..
Українська діаспора у цілому світі відгукнулась великою підтримкою не тільки Майданові 2013-14 р., але й на відновлення української армії. Українська церква вчить не тільки любові до ближнього, але вона вчить і поділитись з тим, що маєш, бо „Господь тебе винагородить сторицею”. На жаль, українські оліґархи мовчать на всіх мовах, коли їх закликають допомогти країні, яка мільярди позичає від Міжнародного банку.
Якщо б українським оліґархам хоч трохи перевзяти філантропічного духу діяспорних українців, то бюджет на 2015 р. рік зміг би перетворити Україну із країни-жебрака, на країну, що живе в достатках. Бо саме Україна є доказом того, що багатство багатьох оліґархів не є показником добробуту населення країни.
Уявіть собі, що Ахметов, Коломойський, Фірташ, Гурвітц, Боголюбов, Порошенко, Льовочкін, Гайдук, Немировський, Жеваґо, Пінчук, Прутнік, Мартинов, Костельман, Сіґал, Колесников, Фельдман, Шпиґ, Шуфрич, Роднянський, Бутлер, Абдінов, Єрмолаєв, Кіперман, Зв’ягільський, Жебровська, Роніс, Корбан, Суркіси, Шамотій, Лешинський, Родін, Бекер, Тимошенко, Кличко та десятки інших раптово подарували б до бюджету України якийсь малий відсоток своїх прибутків!
На жаль, у людей, які стали мільйонерами та міліярдерами протягом дуже короткого часу, бракує людинолюбства. Комуністи протягом своєї влади забрали від людей худобу, землю, фабрики та всякі матеріяльні вартості – казали для держави, а оліґархи „правдами й неправдами” (годилося б сказати: переважно неправдами) забрали від держави (тобто, від народу) у свою власніть. Народ залишився без маєтку і при комуністах і при оліґархах, для яких філантропізм залишився „чужим словом”, бо його зміст їм невідомий!
З комуністичної точки зору, філантропія була „буржуазною ідеолоґією”, але сучасні українські буржуї забули про комунізм, а про „буржуазну філантропію нового типу” вони не здатні думати, бо їхнім гаслом стало: „Що твоє, то й моє, а що моє, то тобі зась!” Хіба не такою була картина попередніх депутатів, які з „голопупків” стали мільйоненарами, які не здатні ділитися, чи дарувати?!
А шкода, бо не тільки Різдво спонукає людей до прояву показати любов до ближнього, але й бюджет 2015 р. міг би послужити причиною, щоб віддячитись країні, в якій ти здобув такі багатства, які ні ти, ні твоя родина ніколи не зуміє зужити до кінця!
Для того, щоб стати філантропом треба не тільки маєтки, але й серце та виховання, а для українських оліґархів вже запізно організувати Philantropinum, та їм і німецькі педаґоґи б не допомогли, бо там, де жадоба до наживи, любов до ближнього відсутня. Сподіватись будемо лише на українських волонтерів, які, може колись, доберуться і до українських оліґархів, щоб їм допомогти зрозуміти значення філантропізму, який відчутно присутній у цивілізованому світі.

29.12.14 р.