Послання Путіна: «Москві та Рускому міру»
«Urbi et Orbi» (буквально – «Місту (Риму) та світу»). За часів Римської імперії це був стандартний вислів, з якого починали повідомлення Сенату. Зараз «Urbi et Orbi» – це святкові благословення та послання Папи Римського, звернені до міста Рима і всього католицького світу.
Відомо, що Москва – це дещо підтоптаний «Третій Рим», титул «цар-батюшка Московський» також чимось співзвучний… Отож, намагаючись дотримуватися традицій, батюшка Путін щороку виголошує своє таке собі послання, адресоване «Москві» (не як столиці, а як спільноті всіх, хто служить йому, годується з його руки і голосує за нього – військовим, поліцаям, іншим бюджетникам, тим, хто отримав депутатські мандати чи право займатися бізнесом його волею), а також «Рускому міру» – усім тим, хто внаслідок тимчасової геополітичної катастрофи опинився поза кордонами Кремлівської неоімперії (але ж надія є…). Формат послань, щоправда, осучаснений, має назву «пряма лінія». І спілкується не з якоюсь там «псевдоелітою», а з простими людьми, дарує можливість кожному відчути себе ближчим до самого величного батюшки, намагається «почути кожного» (а от з відповідями – то вже інше питання). Тому що він – батюшка свого народу, який дбає про нього, за що народ його повинен любити та шанувати, а при потребі – ставити на місце якихось там незалежних політиків чи громадських діячів, котрі намагаються воду каламутити.
Ось і цього року, 25 квітня, у прямому ефірі «Першого каналу», телеканалів«Росія 1» і «Росія 24», радіостанцій «Маяк», «Вєсті FM» і «Радіо Росії» вийшла спеціальна програма «Пряма лінія з Володимиром Путіним». Попередньо бажаючі поспілкуватися могли задавати запитання (і назбиралося їх аж 3 мільйони). Відповісти вдалося, нажаль, на меншу кількість – менш ніж 90. Але ж не у кількості справа, а в якості! Мільйони мешканців Росії, припавши до телеекранів, протягом 4 годин 47 хвилин (особистий рекорд батюшки у таких телепосланнях), могли переконатися – так, а Володимир Володимирович просто у відмінній фізичній формі, ось скільки перед камерами витримав, і навіть не притомився! Не гірше, як вже покійний Уго Чавес, котрий також міг годинами емоційно розповідати про боліваріанський соціалізм на радість народові венесуельському та на пострах імперіалістам з капіталістами.
Назвати це телешоу «спілкуванням» доволі важко. Все зводилося до того, що ретельно відфільтрована публіка задавала блискучі запитання, відповідаючи на які, Путін щоразу демонстрував непересічні власні інтелектуальні здібності, мав нагоду за нагодою нагадати про чергові успіхи свого володарювання, а інколи (за сценарієм) і нагадати, що коли десь щось і не так, в якомусь закапелку безкрайньої Росії, то це все недопрацьовують ті чи інші чиновники, і розмова з ними буде сувора, чоловіча. Люди захоплено витріщалася на батюшку, який спілкувався з ними, як з дітьми нерозумними, інколи, за звичкою, вплітаючи в своє послання слівця з молодіжного жаргону.
Щоб не занудьгувала так «не улюблена» Путіним «ліберальна інтелігенція», все ж таки присутня у мінімальній кількості в Росії, поговорили і про так зване відродження сталінізму. Але ж який сталінізм – де ж культ особи, де масові репресії, терор?! Такого в сучасній Росії немає і більше ніколи не буде! Дійсно, який ж тут культ особи – був собі колись ефективний менеджер Йосип Віссаріонович, а тепер – Володимир Володимирович. Які обоє, всього ж то, мають ідентичну рису характеру (зневагу до власних громадян, народів та інших держав) та ставлення до прав та законів («я сказав…»). І нічого спільного немає з репресіями судовий процес над опозиціонером Олексієм Навальним – не за політику ж судять, а за економічні злочини (як і Ходорковського, Магнітського).
А зміст цього послання був чіткий та зрозумілий: в Росії усе добре, вертикаль влади дбає про економіку, добробут, соціальний захист тощо, натомість «у них» все погано. А те, що у Підмосков’ї чергова психіатрична лікарня згоріла, де у вогні загинули 38 зі 40 пацієнтів – то це все оті, дрібні чиновники винні. Чи коли кілька днів поліція полювала на «білгородського стрільця», вбивцю шести людей – але ж зате як поліція вміє спритно протестувальників розганяти! А який прогрес в Росії відбувся – колись повстала Чечня в міцних руках Кадирова перетворилася на оазу спокою на Кавказі (ціна, правда, висока, але ж Москві не звикати нишком платити ясак, аби тільки назовні все гарно виглядало). Те, що Кадиров вже дозволяє собі кордони Чечні корегувати зі сусідньою Інгушетією, як йому заманеться – дрібниці. Як і те, що поряд вже палають Дагестан і Кабарда, Балкарія і Карачея, на які нафторублів може вже й не вистачити.
Послання Путіна прозвучало напередодні Дня російського парламентаризму, 27 квітня (запроваджене 27 червня 2012 року, коли були внесені зміни у Федеральний закон «Про дні військової слави і пам’ятні дати Росії»). В цей день у 1906 році почала роботу Державна дума Російської Імперії – перший в історії країни демократичний інститут. Сьогодні парламент Росії – Федеральні Збори – можна сміливо назвати представницьким органом інтересів Путіна в законодавчій сфері. Поява більш-менш справді представницького органу (Державної Думи) стала результатом революції 1905 року. Коли відбудеться демократизація Федеральних Зборів – покаже час.
А поки що пересічному громадянинові РФ, якщо він не належить до кіл, наближених до батюшки, або до якогось місцевого хана на взірець Кадирова, не служить в поліції, не заробляє і не ділиться з потрібними людьми – залишається очікувати чергового покращення свого соціально-економічного стану, про яке розповість у наступному посланні батюшка Путін.
Юлій Хвещук
