Попри гавкання, караван іде далі

Йосиф Сірка

 Так би можна було пожартувати, коли б не страждали люди від „ходи каравану”.

Театр у Мінську за участі трьох президентів та бундесканцлерки був для показу, бо про Путіна у світі нічого доброго вже давно не появлялося. Раптом із аґресора стає „перемовник”, який закликає до миру, але не забуває наголосити, що у світі ще недотримуються заклику Л.Толстого – непротивитись злу насильством!

Певно, російський президент чекав від „колег”, що ті не будуть йому перешкоджати поширювати зло, яке він продемонстрував аґресією проти України в Криму та на сході України. „Ґарант цілісності України” не пригадав підпис РФ з Будапешту, який брутально порушив перед усім світом і саме це зло проти України стало причиною і наступного зла на Донбасі та Луганщині. Своєю згадкою про біблійне – непротивитись злу насильством, він довів, що і сам розуміє свої вчинки – як зло, але не хоче, щоб йому хтось у цьому перешкоджав, а ще й силою.

Вже наступного дня, після підписання Мінської угоди, речник Путіна Пєшков повідомив, що Росія не зобов’язана дотримувати Мінські угоди, бо вона “виступає їхнім ґарантом”. А незаконно арештована та ув’язнена українська льотчиця Надія Савченко вже наступного дня стала “винятком” угоди, бо і Пєшков і інші російські політики заговорили не жартома про „справедливий російський суд”.

У Мінську відбулася зустріч людей, які по-різному розуміють слово „угода”. Одні вважають, що угода є правилом для дотримання певних домовленостей, а один вважає, що це „гра”, яку можна порушити, коли йому захочеться. Саме так можна розуміти поведінку Путіна щодо Будапештської ґарантії та „пояснення” його речника Пєшкова щодо Мінської угоди.

Отож, трьох президентів та бундесканцлерку у Мінську можна бачити як людей, які по-різному розуміють слова „угода”, „домовленості”, „ґарантії”. Цю розбіжність бачимо і в розумінні минулого, в розумінні подій ХХ століття. Оланд, Меркель та Порошенко бачать Україну, як незалежну країну, яка стала такою внаслідок розпаду СССР, Путін хоче бачити Україну як державу, що не здійснилася. Якщо для більшості світу розпад „імперії зла” був прогресивним і позитивним явищем, то для Путіна це була „найбільша трагедія ХХ століття”.

С.п. Ріхард фон Вайцсекер, колишній президент ФРН ( Richard von Weizsäcker 1920-2015), 8 травня 1985 р. у Німецькому Бундестазі поразку фашистської Німеччини оцінив словами: „8 травня був днем визволення. Він нас визволив від людиноненависної системи націонал-соціалістичної влади… Ми не можемо 8 травня 1945 р. відокремлювати від 30 січня 1933 р…. Ми маємо повну підставу 8 травня 1945 р. визнати як кінець помилкового шляху німецької історії”.

Коли б Путін розглядав історію СССР, який численними розстрілами, голодоморами, концентраційними таборами не тільки уподібнювався гітлерівській Німеччині, але й перевершував її, то не було б у нього розчарування і він бачив би не трагедію, а надію на краще майбутнє російського і інших народів. Але! Справа в тому, що вихованець одної з найбрутальніших таємних служб, не здатний бачити світ таким, яким він є. Він його бачить таким, яким його завчив у лавах КГБ. Шкода, що російський президент у Толстого не побачив його гуманізм, але вирвав з контексту релігійний заклик непротивитися злу насиллям.

Мінська угода, яку депутат Європейського парламенту Вітаутас Ландсберґіс оцінює як угоду, яка „гірша від Мюнхена 1938 р.”, вже вкотре довела, що з диктатором не слід провадити переговори, але ставити йому вимоги. Злочинець ХХІ-ого століття сідає за стіл з представниками демократичних країн і ніхто йому не вказує на його злочини проти людяности – захоплення чужої території, „гуманітарний тероризм”, бо тзв. „гуманітарні конвої” ввозили і ввозять в Україну не гуманітарку, але зброю, військову техніку, бойовиків та регулярні російські збройні сили.

Замість Мінська слід було вже давно звернутись до Міжнародного кримінального суду у Гаазі і представити обвинувачення у тероризмі:

• Порушення стату ООН через анексію Криму та аґресію на сході України.

• Тероризм проти цивільних літаків, жертвою якого став малайзійський літак.

• Вживання касетних боєприпасів проти цивільного населення.

• Застосування газу в донецькому аеропорту.

• Порушення міжнародних норм ввозу гуманітарної допомоги.

• Ракетні обстріли житлових будинків, шкіл, лікарень.

• Щоденне порушення територіяльної цілісности України, щоденним постачанням зброї, військової техніки та бойовиків і солдат.

Список можна було б продовжити, але це вже була б праця адвокатів. Французький громадський діяч, режисер, письменник і філософ Бернар-Анрі Леві 10 лютого н.р. відвідав, разом з президентом Порошенком, бомблений терористами Краматорськ і закликав світову спільноту відкрити очі на жахливі злочини проросійських та російських терористів. Щоб світ їх побачив, то слід злочинців притягти до Міжнародного суду, а не робити враження, що загарбник і аґресор схильний до миру. Під миром він розуміє паузу, щоб запланувати наступну пакость, бо перша не цілком вдалася!

Українські політики дуже повільно вчаться, а з ними і бойові батальйони. Вже скільки місяців ув’язнені Савченко та Сенцов! За той час українська сторона “відпустила” тих російських солдат, що „заблудили”, а слід було давно вимагати обмін, бо російські бойовики та солдати не тільки порушили українське законодавство, але вчинили терористичні напади! Слід вміти не тільки захищатися, але й вчитися від ворога як краще досягти своєї мети.

Німецька трансформація від нацистської до передової демократичної держави дає надію, що і в Росії появиться колись свій Вайцсекер, який змінить імепрську Росію на демократичну, яка матиме добрі сусідські взаємини і з Україною. А це буде запорукою миру і без всяких угод, яких російські царі і правителі ніколи недотримувались починаючи від Переяславської угоди і кінчаючи Будапештським меморандумом, чи Мінською угодою номер 1!

16.2.15 р.