Побєдобєсіє зразка 1912 року і сучасність
Вітчизняна війна росіян 1812 року проти Наполеона відтоді протягом ста років залишила помітний слід в російській культурі. Тріумфальні ворота та арки по всій імперії, навіть у Диканьці, величні будови – храм Христа Спасителя в Москві, Александрійський стовп в Петербурзі. Навіть у Харкові звели дзвіницю «Богу Спасителю за избавленіе отечества отъ нашествія галловъ и съ ними двадесяти языкъ». Побудували ще Бородінський музей на місці битви. Загалом все культурно та гідно.
А 1912-го року стався напад побєдобєсія, чудово описаний А.Купріним в оповідання «Тінь Наполеона».
«…У вищих сферах вирішили відсвяткувати цей великий день на місці бою і з наіпущім торжеством. Якийсь швидкий державний розум раптом здогадався: зібрати на бородинський позиціях якомога більшу кількість ветеранів, які брали участь в пріснопам’ятного битві …
Проект цей був, у всякому разі, не гірший і не кращий за такого, наприклад, проекту, як от завести ананасні плантації в Костромській губернії. Відомо, папір усе витримає. Адже бородінскому ветерану-то належало б мати, принаймні, сто двадцять років. Однак в Петербурзі вигадка ця була прийнята із живим задоволенням».
Серед губернаторів точилось справжнє соцзмагання з пошуку дідів, що воювали. По всіх губерніях знайшли аж 20 ветеранів обох статей; государю-імператору наважились пред’явити п’ятьох. Найбільше враження на монарха справив 122 річний кмітливий та хитрий малорос Аким Войтинюк, чиї «спогади» змушували Миколу ІІ іноді мимоволі всміхатися. Що, втім, не завадило чуттєвому імператору записати того ж дня у щоденнику: «Подумай только, говорить с человеком, который все помнит и рассказывает великие подробности боя!»
Розуміючи, що маразм побєдобєсія лише міцнішатиме, герой Купріна рішуче заявив: «Якщо ці петербурзькі пани надумають до трьохсотріччя дому Романових відкопувати сучасників, то, слуга покірний, – відмовляюсь! Йду у відставку! Да-с!».
Московські товариші виявились гідними нащадками петербурзьких панів. Вітчизняна війна 1941-1945 рр., поіменована Великою, спричинила відповідне побєдобєсіє. Його вегетаріанський період – період будівництва пам’ятників та меморіалів, закінчився 2014-го року. Далі будується лише агресивний міф, кредо якого сформульоване російським міністром культури: «навіть якщо б не було нічого – це свята легенда, до якої просто не можна торкатися. А люди, які це роблять, мерзоти кінчені».
Впевнений, що в 2045 році російські губернатори знайдуть багато ветеранів, що оповідатимуть цей міф 93-літньому Путіну. Не буде лише відповідного Купріна. Позаяк відомо, яка доля чигає на «мразей конченых» в Росії.
