Панамсько-українські паралелі (ілюстрації до майбуття українського Межигір’я)

Йосиф Сірка

На перший погляд таке порівняння може видатися дивним, бо ж Панама з її 4 мільйонами 100 тисяч населення мала по відношенню до 46 мільйонів Українців. Зрештою Панама значно скоріше позбулася колоніяльної залежності, ніж Україна, але від диктатора позбулася лише трохи скоріше ніж Україна від московського колоніялізму.
Мою увагу привернуло щось інше. Один з 12 будинків, які колись були у власності панамського диктатора Мануела Норієґи. Знаходиться він в місцевості Пляж Фараллон (Playa Farallon) всього на якихось 50 метрів від відомого величезного відпочинкового різорту Рояль Декамерон (Royal Decamerron) з його понад 800 кімнатами, 9 ресторанами та численними басейнами для дітей на пляжі Тихого океану.
Своїм місцем і виглядом віла Норієґи чимось нагадує Міжгір’я – маєток українського президента під Києвом. Сама віла знаходиться, практично, впритул до піщаного пляжу, а з тераси можна любуватися океаном та малим островом, який колись звали Каменем Норієґи, який також належав диктаторові і віддалений від віли може трохи більше 1 кілометра.

Колись ця віла була повна розкішного життя, забав і устаткована дорогоцінними меблями та іншими коштовностями. А неподалік було навіть приватне летовище, яке служило Генеральному губернаторові Панами Норієзі. Летовище також викликає порівняння до гелікоптерного майданчика у Міжгір’ї.
Під сучасну пору, ділянка з вілою цілковито заросла кущами та бур’янами, будинок в руїні, бо після арешту Норієґи 1989 р. тут припинилось не тільки люксусне життя, але й всяке людське життя. Зараз тут живуть різні плазуни, птахи, яких тут достатня кількість. Погляд на вілу диктатора сьогодні жалюгідний. Три поверхи споруди в бетоні та прибудови для обслуговуючого персоналу не залишають ані найменшої уяви про розкіш, яка тут мала місце.

В цьому огляді цю вілу сьогодні вже не порівняти з блиском і комфортом помістя В.Януковича. Бо ж залишається гарним лише погляд на пляж, море та острів. У Міжгір’ї ж, крім прекрасного погляду на Дніпро та оточуючі парки, збережені люксусні меблі, розкіш та майданчик для гелікоптера. Для зручності, український президент має вдома і «службовий офіс», чого навіть Норієґа не мав.
Однак, коли приглянутись до минулого Панами і сучасного України, то тут знайдемо багато подібного. На жаль, саме у площині неґативного політичного та економічного розвитку.
Ще з часів леґендарного борця за визволення Південної та Центральної Америки від колоніяльної залежності Болівара, Панама не мала щастя щодо самостійного розвитку. Від колоніяльних пут звільнилася, але доморощені політичні та військові діячі були причиною стаґнації, політичного терору.
Найяскравішою особою, яка впливала на життя і розвиток Панами був Мануел Норієґа. Народився Норієґа 1934 р. у бідній частині міста Панама Ситі, і був відданий на адоптацію. Закінчив Військову Академію в Перу, а після її закінчення, за короткий час у Панамі, зробив блискавичну кар’єру (завдяки також співпраці з ЦРУ). Через нього американці втручалися до партизанської війни у Нікараґуа і посилали його на Кубу до Ф. Кастра, який тримав американських моряків.
З 80-их рр. він стає генералом і Генеральним губернатором Панами. З 1983 р. він стає особою, від якої залежали президенти країни. Вже на той час йому закидали торгівлю зброєю, наркотиками, миття грошей, вбивста та продаж інформації і технології США Кубі та Східно-Европейським країнам.
1987 р. колишній голова адміністрації Норієґи Роберто Діаз Геррера (Roberto Diaz Herrera) свідчив, мовляв, Норієґа зманіпулював президентські вибори 1984 р. та дав наказ вбити опозиційного політика Гуґо Спандора (Hugo Spandora), який публічно звинуватив Норієґу у торгівлі наркотиками.
І коли б не втручання США у грудні 1989 р., (арештували диктатора початком 1990 р.), то панамці і сьогодні пасли б задніх.
Під сучасну пору Панама належить до країн, де зростає валовий продукт, де інвестують світові банки, де стабільно розвивається демократія. А було і тут щось на подобіє сьогоднішньої України.
Паралелі між політичним життям у Панамі епохи Норієґи та України за її 21 рік незалежності не можуть бути цілковито подібними. Не можна ототожнювати обезголовлення опозиційного Спандори та обезголовлення Ґонґадзе, але вони чимось викликають порівняння.
Продажі зброї та миття грошей також викликають емоції порівняння, коли взяти до уваги офшорні фірми, через які мільярди покидають Україну і опиняються не тільки на рахунках банків Кіпру, але й на рахунках багатіїв у різних закордонних банках. Тортури та вбивства в Панамі, викликають асоціації з тортурами, які навіть Аmnesty International недавно закинула українській міліції.

Одиноке, чого в Україні не помітно, то це торгівля наркотиками, не тому, що її нема взагалі, а скоріш тому, що влада тут не бачить можливостей заробляти. Цей „продукт” завозять і давно знаходиться під іншим контролем.
Диктатура одної людини в Панамі була можлива тільки тому, що Норієґа зумів не тільки накопичити капітал, яле й прихопти у свої руки важливі ділянки політичного та адміністративного життя. Саме за допомоги міліції, війська, юстиції він зміг котролювати виконавчу владу, яка була залежна від нього.
В Україні саме зараз проходять ініціативи на зміни до Основного Закону, якими могла б одна особа правити країною. Тобто, зміни, які б уможливили ще більшу диктатуру аніж вона зараз.
Для Панами надзвичайної ваги є Панамський канал, який сполучує Тихий та Атлантичний океани. Завдяки йому в панамську економіку вливається зараз біля 3 мільярд американських доларів (за перший рік власності каналом 2000 р. Панама отримала 769 мільйонів, а 2006 р. сума становила вже 1,4 мільярда $, з жовтня н.р. запланована підвишка за послуги каналу.
Щодо значення каналу для Панами, її економіки та національної незалежності, то можна прирівняти українську ґазову трубу для України. Українська труба сполучає Захід та Схід щодо постачання ґазу та нафти. Різниця лише в тому, що українці не здатні брати належну плату за послуги, а самі платять за газ, який віддаленіші країни отримують дешевше, найвищу ціну у світі. Увагу привертає ще одна відмінність: якщо США після 100 років експлуатації повернули канал панамцям, то північний сусід України хоче силоміць запанувати трубою, щоб через неї контролювати не тільки Україну, але й Захід.
Не зважаючи на те, що США були присутні у Панамі, бо були рентівниками Панамського каналу, на Норієґу не могли впливати. Потрібно було військового втручання, внаслідок якого загинули сотні американців та тисячі панамців, щоб позбутися диктатора.
Якщо приглянутись до минулого Панами і до сьогодення України, кожен може знайти багато подібного. Йдеться не тільки про переслідкування опозиційних політиків; про купівлю тушок, якими твориться „парламентська більшість”; про накопичення капіталу за рахунок корупційної системи; про корупційні суди, які здатні випустити вбивцю, або відмінити депутата, якого не суд обирав, але тисячі людей; про міліцію, яка може незаконно забрати виборчі б’юлетені або до смерті побити ув’язненого. Перелік „досягнень” української влади, які її наближать до порядків диктатури у Панамі можна було б продовжити.
Для нас важливо знати, що єгипетський, лівійський, панамський та багато інших диктаторів також накопичували капітали, які їх не врятували. Диктатори не вічні, але слід мати на увазі, що від диктатур страждає найбільше трудове населення, а після їхньої ліквідації не зразу поліпшується життя.
До чого може допровадити диктатура одної людини можна бачити на освіті України, яку міністр Д.Табачник завів не те, що у глухий кут, але у минуле століття. Тоді панувала диктатура пролетаріяту, а тепер вихованець цієї диктатури шкодить не тільки освіті, але й цілому поколінню, бо хоче їм відібрати минуле, без якого не матимуть майбутнього – їхню історичну правду!
В цьому огляді Україна „переплюнула” навіть Панаму, бо вона хоч мала на своїй території американське військо, яке охороняло Панамський канал, але мову свою не накидало панамцям.
Паралелі між Україною та Панамою можна провести ще й тому, що Панама 1990 р. позбулася диктатури, а Україна стала на шлях незалежності. Справа лише в тому, що за 20 з лишком років Панама вийшла між передові країни Піденної і Центральної Америки, а Україна зробила крок назад. В Панамі під сучасну пору процвітає економіка – будуються цілі села і містечка з доступним житлом, панує демократія та незалежна юстиція. Зараз Панама одинока країна, яка під час недавньої кризи зуміла підвищити економічне зростання.
Символічним є й те, що на колишньому приватному летовищі у Фараллоні виростає інтернаціональний аеропорт. Розбудовуються дороги, зростає соціальна безпека.
Отож, кожен може приглянутись до досягнень України, яка ще й досі не визначилася куди хоче – до проґресу в Европу, чи в Азію, якій і завдячує сучасний політичний і економічний рівень.
Коли приглянутись до останніх 20 років розвитку Панами та України, то можна дійти висновку, що Панама, де панує ринкова система, демократичні принципи, незалежна судова система та панамський патріотизм просунулася значно вперед.

Україна, зі своєю оліґархічною системою, замінила диктатуру комуністів на диктатуру оліґархів, які у союзі з комуністами (досвідченими диктаторами), здатні купити голоси продажних депутатів, щоб змінювати Конституцію, ухвалювати закони.
Чи не найважливішим підсумком панамсько-українських паралелей є те, що Панама остаточно звільнилася від диктатури і прямує до розвитку, який забезпечує країні соціальну і юридичну справедливість. Країна стала на шлях розвитку від диктатури до демократії.
В Україні, на жаль, помічаємо цілковито іншу тенденцію. Незважаючи на те, що країна була 70 років під кривавою диктатурою, сьогодні її населенням маніпулюють люди з комуністичним вихованням (та комуністичною фракцією у ВР) і провадять її у нове ярмо.
Чого вже варта аґітація В.Медведчука, кума Путіна та Медвєдєва, через його тзв. «Вибір України». Не зважаючи на те, що він прославився на всю країну своїми темниками під час головування Адміністрації президента Л.Кучми, зараз він твердить, що дбає про Україну. Його кумівство з кремлівськими вожаками він пояснює, що це лише дружба між ними.
Медведчукові можна було б повірити, що він з кумом Путіним провадить мову лише як друзі. Не знаю, чи ще хтось повірить, що це не далекоглядна «дружба», якщо президент РФ заставив українського колеґу В.Януковича чекати кілька годин, а потім після коротких перемовин поспішив до кума, щоб не спізнити на гостину. Саме цей жест мав показати Януковичу, кого Путін в Україні більше шанує і на кого ставить у майбутньому.

Панамасько-українські паралелі вказують на те, що диктатори не вічні, незалежно від їхнього багатства. А повернення у диктатуру, навіть під дашком «референдумів» та «судових рішень» позбавлення депутатства опозиційнихї партій, принесе країні економічний занепад, незмінну високу корупцію, продажні суди, неволю та обмеження людських прав.
15.4.13 р.