Останній День у Львові
Аскольд Лозинський
Завтра їдемо до Кракова, а опісля до США. Останній день треба гуляти.
Рано відбулася презентація моєї найновішої книжки “Роблять Лихо з Вами” у Науковому Товаристві ім. Шевченка на вулиці Винниченка. Там також була нагода зустріти на нагородити деяких переможців Літературно-Наукового Конкурсу Фундації Українського Вільного Університету. Імпрезу відкрив голова НТШ інженер Роман Кушнір. Між лауреатами були Ігор Набитович, Юрій Грешко та Ольга Чапля. Раніше у Києві нагороджено Юрія Бондара, Аллу Малієнко, Анатолія Яковця, Олександра Скрипника, Сніжану Божок та Наталю Осипчук. Ще раніше нагороджено Ольгу Григуть.
У моєму виступі я говорив про недоліки допомоги Заходу Україні у війні, між тим найголовніше – звернув увагу на брак втілення міжнародного права. У одному випадку ще 26 лютого 2022 року Україна внесла оскарження проти Москви до Міжнародного Суду Справедливості у Газі за намагання Геноциду. Два і пів роки пізніше ця справа не тільки що не вирішена, але суд займається поки що виключно процесуальними справами. Одним з суддів цієї справи є москаль. Це не можна собі навіть уявити, але така є реалія.
Але досить про війну. Львів це чарівне місто. Як у ньому бути і не погуляти на Ринку. Тут такі славні місця як “П’яна Вишня”, ну і “Медовуха”. Колись у молодшому віці я дивився на дівчат. Сам Президент Байден у молодшому віці дивився на українських дівчат і почав тоді любити Україну. Тепер я, і напевно Байден, дивимося на малих дітей і песиків. Мабуть, немає кращих у світі. Правда мами не погані також.
Ринок переповнений молодими людьми. Відчутно, що далеко менше хлопців чи мужчин. Час від часу проходить мужчина у військовому вбранні. Я дякую йому за його службу. Цей радісний ринок – це трохи ілюзія, бо дуже недалеко зруйновані будинки. Деякі пам’ятники та церковні споруди теж прикриті. Але кругом ходять туристи з Великої Британії, Німеччини, ну, і ми з Америки. Бодай на один вечір забуваємо щоденні клопоти, трагедії міста та походи на Личаківський.
Якщо людина українського походження і не прибуває в Україну у цей час тому, що боїться війни, вона дуже багато втрачає. Щоби бути українцем треба пережити усе. Треба залюбитися у красу Львова, але також треба відчути його трагедії.
Я повернусь на свята Різдвяні, правда, з місією, але передусім, бо я цього дуже потребую духовно. Відчути себе українцем можу тільки на Україні. Київ, Львів. Хочу до Харкова. Наразі моя дружина мені не дозволяє. Знайду спосіб.
Протягом перебування в Україні відбулися різні зустрічі. Найцікавіші були з нашими воїнами. Вони молоді і старі, правда не такі старі як я.
Без виїмку вони усі оптимісти, і дуже, може аж занадто вдячні. Адже ж ми доставляємо допомогу, а вони кров. Що дорожче?
Я постановив собі, що перемога це ціль мого життя. Не міг би я дивитися на окупований Київ, чи Львів чи навіть Харків. Ті кохані діти та песики мають право жити у вільній Україні.
Я подумав про вже недалекі вибори в Америці. Тут не може бути дискусії. Маємо підтримувати тих котрі підтримують Україну.
Ще рано було у дорозі до будинку НТШ: виходила жінка з Церкви Св. Михаїла на великій горі. Правда вона сходила вниз але з огляду на високі сходи вона задихається. Я зупинив її та сказав, що я взагалі дивуюся що вона ходить до цієї церкви на такій горі. Ми зговорились, я сказав її що з Америки. Вона просто сказала: “Я молюся кожного дня, щоби Америка не обрала того бандита.” От і все. Це молитва яку я передаю з Львова українцям в Америці з моїм додатком: може ті українці в Україні щось трохи розуміють.
21 вересня 2024 року
