Опозиційні «утриманці»
Майже 3 тижні опозиція блокувала роботу парламенту, вимагаючи внесення змін до закону про регламент Верховної Ради України, які б забезпечили персональне голосування депутатів. Врешті більшості довелося йти на компроміс. 22 лютого, одразу після того, як опозиція зняла блокаду, і відкрилася 2-га сесія Верховної Ради, відповідний законопроект про внесення зміни до статті 47 регламенту був проголосований. Згідно з ними, у разі виявлення фактів голосування за іншого депутата, розгляд питання порядку денного зупиняється. Після цього спікер встановлює чи присутній на засіданні депутат, замість якого голосували. У разі відсутності цього депутата, лічильна комісія повинна вилучити картку та передати її головуючому. Після цього проводиться повторне голосування по цьому питанню.
За ухвалення цього закону проголосували 339 із 350 народних депутатів, присутніх у сесійній залі, проти – 0, утрималися – 4, не голосували – 7. Отож, прийняли, Янукович доволі оперативно закон підписав. Всі були б задоволені, але… Але є така підступна штука, як офіційний сайт Верховної Ради. І, відвідавши його, та ознайомившись з результатами голосування, можна довідатися, що утрималися цікаві люди. Регіонал Богуслаєв з якихось там його мотивацій, яких саме – важко здогадатися. Спектр варіантів величезний – від «я не здамся без бою» до «а хто мене тепер кавою пригостить, якщо тепер майстерність піаніста в парламенті залишиться без попиту?!», чи будь-який інший варіант. Зате інші «утриманці» – дуже цікаві персони. Це народні депутати від фракції ВО «Батьківщина» Анатолій Гриценко, стриянин Олег Канівець та яворівчанин Василь Пазиняк. Зауважмо – не представники, наприклад, УДАРу, від якого підступних каверз і співпраці з режимом «Батьківщина» та особисто Яценюк очікують ще від часу початку передвиборчої кампанії.
Що ж, довелося ситуацію з’ясовувати. Як стало відомо журналістам газети «Високий Замок» (а колективу, який очолює дружина народного депутата Степана Курпіля довіряти можна цілковито), відбулося засідання фракції, де цих депутатів попросили пояснити свою позицію. Депутати заявили, що це було бачення партії «Громадянська позиція» (яку очолює Анатолій Гриценко), але згодом визнали свою помилку і пообіцяли, що більше такого не буде. Фракція, вочевидь, сприйняла це як щиросердне розкаяння, та й вирішила «слідство припинити за відсутністю складу злочину» – помиляються ж усі, безпомильний лише Папа Римський.
І хочеться вірити у якийсь там «людський фактор», «помилку». Можна навіть пригадати, як тричі поспіль парламентська техніка «підводила» при натисканні кнопки для голосування Івана Деньковича, аж доки той не пішов, зденервований та здезорієнтований, з окопів опозиції в регіональні траншеї з гарантованою «тушонкою» для дезертирів.
Втім, запідозрити Олега Канівця, наприклад, у схильності до «тушкування» доволі складно. Перед виборами сам, особисто заявляв: «Я ніколи не стану тушкою!». Та й Анатолій Гриценко впевнено стверджував: «Серед мажоритарників «ОО Батьківщина» Олег Канівець представляє нашу партію «Громадянська позиція». Я не обманював людей. Я даю слово, що ця Людина працюватиме гідно, ніколи не стане «тушкою»…». Як не як – слово офіцера! І Канівець не підвів свого партійного командира, навпаки, запропнував блискучу, оригінальну ініціативу. Як відомо, кращий спосіб оборони від переважаючого противника – атака. Ось він і запропонував…
Оскільки регіонали – серйозний суперник, який працює зухвало та системно, опозиції потрібно змінювати тактику. «Розхитати» регіоналів із середини. А саме – розподілити між депутатами від опозиції «об’єкти» і започаткувати «особистий діалог» з кожним мажоритарником від регіоналів (та й не тільки). Канівець впевнений, що краще витрачати вільний депутатський час на такі шептання у куточках, шукати «точки дотику», і це неминуче дасть позитивний результат! Дійсно, наскільки простіше вести бесіди з противником «легітимно», у рамках «тактики розвалу». Ось, більшовики цілу царську армію розвалили, а що, опозиції регіоналів – слабо?! До речі, цікаво, коли із завершенням виборчої кампанії невідомо куди на декілька тижнів пропав новобраний депутат Василь Пазиняк – можливо, він саме проводив «диверсійну діяльність» серед регіоналів за рецептом свого колеги?
Невідомо, як оцінив «тактичну майстерність» свого партійного бійця командир «Громадянської позиції» полковник Анатолій Гриценко. Але й його поведінка чим далі, тим викликає, м’яко кажучи, здивування. Чого варта хоч би невмотивована заява про несприйняття ним національного одягу у парламенті. Добре, як кажуть військові: «помилочка вийшла, команди думати не було». Зате тепер – «утримання», А що далі? Позиція полковника Гриценка, схоже, наближається до статусу «незламний, вічний опозиціонер – в опозиції навіть до опозиції». Звісно, наша опозиція за всю свою успішну (міжусобну) та безуспішну (антирежимну) боротьбу аплодисментів не заслужила. Але й коли (за стільки часу!) вдається здобути хоч невеличку, але все ж – заплановану перемогу – ось так зі своїми «соратниками» відвертатися і з якихось «вищих мотивацій» утримуватися? Це що, в трійки депутатів відсутня позиція з такого питання, як персональне голосування?! Можливо, тоді людям варто замислитися, чи варто «утримувати» в парламенті таких «утриманців»?
В Анатолію Гриценку чимало людей бачило (а дехто бачить до тепер) альтернативного опозиційного лідера, здатного до ефективної, а не ефектної праці, навіть такого собі українського «полковника Піночета», здатного навести порядок. Але дивлячись на його незрозумілі «маневри», на його «військо», закрадається глибокий сумнів. Неприємний, але, на жаль, небезпідставний. Сподіваймось на краще, при цьому пам’ятаючи, що вагітніючи ілюзіями – народжуєш розчарування.
Юлій Хвещук
