Олександр Григоренко - поет-шістдесятник, політв’язень (60 років тому) | Український погляд

60 років тому:

19.08.1962 – у Дніпрі біля с. Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської области за загадкових обставин, втопленим загинув Олександр Григоренко, поет-шістдесятник, політв’язень. Вступив на навчання до Васильківського авіатехнічного училища, проте невдовзі усвідомив, що це не є його покликанням. Причину чому покинув навчання написав у листі до батьків: «Робота мене не лякає, погано тільки, що мало вільного часу, і я змушений тепер залишити своє улюблене заняття – писання віршів. Тут майже всі говорять по-російськи, навіть деякі українці. Я хочу зберегти чистоту своєї мови, не хочу піддаватися російському впливу…». Готувався до вступу на філологічний факультет університету, але 1957 призваний до Радянської армії. Служив в Азербайджані, куди з Васильківського училища переслали повідомлення, що за Олександром необхідно стежити оскільки є політично неблагонадійним. Заарештований за антирадянську діяльність (фактично за вірші, які потрактовано як націоналістичні та антирадянські) та засуджений на 6 років таборів. В ув’язнення вивчав англійську, німецьку, французьку та польську мови. За зверненням батьків на ім’я Хрущова Військова Колегія Верховного Суду СРСР скоротила термін покарання до 3 років і в жовтні 1961 вийшов на волю. Завдяки коханій дівчині Олені Задворній і товаришу Олексі Різниківу збереглося декілька десятків поезій Григоренка та три оповідання, доля творів вилучених КДБ невідома. Народився у с. Бородаївка в сім’ї репресованих 1938.

Ти мене полюбиш не за пісню.

Ти мене полюбиш не за вроду.

Ти мене полюбиш за залізну

Відданість вкраїнському народу.

Бо й для тебе іншої любові,

Відданості більшої нема,

Бо пісенній придніпровській мові

Поклялась у вірності й сама.

Та коли я душу буревісну

Переллю в живе життя твоє,

Ти тоді полюбиш і за пісню,

І за вроду, вже яка не є.