Не будьмо мізерними!

/ До 8 березня /

Знову в ці березневі дні звідусіль починають лунати вітання із днем Жінки, дівчатка щасливо чекають квітів…
Я ж, коли чую “Із святом вас!”, намагаюся уточнити, з чим і за що мене вітають. Більшість не може щось логічного відповісти…. Мабуть, багато людей не завдають собі труду думати над тим, що і чому святкують… А варто було б вдумливо ставитись до всіх свят, як давніх, так і новітніх, до національних і запозичених з інших країн. Адже для мислячих істот у всьому має бути сенс…
Задумаймося, що святкуємо 8 березня, що можемо почерпнути у цей день, чим може збагатитися український дух у таке свято.
Відзначати восьме березня як день жінки запропонувала Клара Цеткін у 1910 році на конференції жінок-соціалісток в Копенгагені. Її підтримала Роза Люксембург, і конференція проголосила восьме березня міжнародним жіночим днем. З подачі єврейських комуністичних діячок цей день, який має певну традицію єврейського національного свята (день Гамана), було зведено до рангу міжнародного свята. Проте воно не дуже прижилося у світі. У багатьох західних країнах про нього, взагалі, не знають. Лише країни колишнього Совєтського Союзу продовжують по-рабськи плекати цю традицію. І Україна, продовжуючи вірнопідданство комуністичній ідеології, далі святкує його як державне!
Ідея належного пошанування жінки, розуміння її ролі в суспільстві та виявлення вдячності за ту визначальну роль – надзвичайно важлива й благородна. Але це повинно здійснюватися повсякчасно – щоденно, круглорічно, а не лише один день в році. Коли ми призначаємо для вшанування жінок лише один день в році, то тим самим автоматично всю решту днів віддаємо чоловікам. А це – не справедливо і не цивілізовано. І суперечить українським традиціям, українській ментальності.
В Україні споконвіків так велося, що жінки були шанованими в суспільстві, користувалися багатьма правами і повагою, чого не було в інших народів, зокрема, в наших північних сусідів. Це особливо переконливо описала Леся Українка у своїй драматичній поемі “Бояриня”, і за ту незаперечність разючої відмінності у ставленні до жінки в Україні і в Росії цей твір був вилучений із усіх зібрань творів письменниці. Чи не пора українкам повернутися до українських традицій?
А постать самої Лесі Українки – це якнайкращий доказ величі української жінки, не дуже багато чоловіків у всьому світі можуть дорівнятись їй своїм інтелектом і силою духа. То, може, доречніше усією державою святкувати роковини Лесі Українки? Можливо, в такий день можна було б отримати куди цінніші дари для жіночої душі, ніж матеріальні подарунки в день 8 березня?
Та ментальність наших московських сусідів за час трьох століть надміру “тісного й гарячого сусідства” значно знищила нашу культуру, зіпсувала українську ментальність у ставленні до жінок. Чи аж настільки, що тепер мусимо тягнутися до “жіночого свята”, доречного в суспільствах, де жінка поневолена, але зайвого і навіть принизливого, на мій погляд, у нас?
Чи аж настільки українська жінка ласа на квітку чи дарунок, щоб схилятися перед цим чужим і безглуздим святом? Чи конче треба мати державне свято, щоб чоловіки приносили жінкам каву до ліжка, і чи в цьому справді є щось гарного? До речі, мені здається смішним, що такий ритуал так надихає деяких сучасних жінок. Здавалося б, діставати каву до ліжка личить лише немічним і хворим… А здоровим хіба не краще інтелігентно пити каву біля стола?..
Вважаю, що святкувати день жінок чи день чоловіків – це примітивно й безглуздо… Подякуймо Богові за створення чоловічого та жіночого начал, а самі думаймо, як збагачувати свою духовну сутність, а не бути такими бездумними й мізерними!
Дехто каже, що це – свято весни. То чому не 1 березня, а в день Гамана?
Цивілізований світ на знак пошани і любові до жінок у їх найважливішій ролі відзначає День Матері, що припадає на другу неділю травня. Тоді конкретно знаємо, кого і за що вітаємо…
А що, фактично, славимо й святкуємо 8 березня?!