Наталія Шухевич – дружина легендарного командира УПА
20 років тому:
28.02.2002 – у Львові померла Наталія Шухевич (з дому Березинська), дружина Головного командира УПА Романа Шухевича. Навчалась у Львівській гімназії сс. Василіанок та гімназії Українського педагогічного товариства. У двадцять одружилась з Р. Шухевичем з яким була знайома ще з дитинства; вона знала якій справі присвятив себе її чоловік і напевне здогадувалась, що їх не чекає вигідне та спокійне життя. Але так вже з дому була вихована в патріотичному дусі батьком о. Романом. Так само був вихований її брат, який загинув в бойовій акції ОУН у 1932. Небагато прожила з чоловіком – кілька неспокійних років до арешту Шухевича у 1934, відтак 1937-1938 і ще в Кракові 1939-1941. У лютому 1943 заарештована гестапо, яке через неї намагалось вийти на чоловіка, проте після двох місяців безрезультатних допитів та завдяки клопотанню німця, колишнього старшини УГА, А. Бізанца була випущена. Щоби убезпечити родину від подальших переслідувань оформила фіктивне розлучення і повернулась на дівоче прізвище. Зустрічі з чоловіком тепер відбувались за суворої конспірації у наперед підготовлених місцевостях. Після створення УГВР разом з дітьми могла емігрувати на Захід, проте відмовилась покинути чоловіка та Україну. Енкаведисти вийшли на її слід лише в червні 1945 і вже 19 липня заарештували у с. Біличі на Старосамбірщині. Чекістів цікавила виключно інформація про зв’язки та місце перебування чоловіка, на що вона постійно відповідала «не знаю». Лише через п’ять місяців визнала, що постійно зустрічалась з чоловіком через його зв’язкових, але це вже не мало жодного пожитку для чекістів. 21 квітня 1947 дорогою з Рівного до Львова був інсценізований напад нібито підпільників ОУН і майже місяць псевдоповстанці водили її селами від криївки до криївки намагаючись випитати хоч якусь невідому їм інформацію. Проте більше як на слідстві не сказала. В звіті агенти НКВД засвідчили, що вона була переконана, що перебуває в банді, «однак відповідати буде тільки чоловікові, або особам, яким він це доручить». Тому чекістам залишалось організувати 15 травня черговий спектакль, тільки тепер із нападом МҐБ на підпільників і повторним її арештом. Після цих марних спроб її засудили на 10 років таборів. Лише наприкінці 1950-х повернулась до Львова; Часом ночувати доводилось по підвалах, іноді в латинській (польській) катедрі, куди її таємно впускали священники. Ситуація поправилась лише коли до Львова повернулась її донька Марія. Син Юрій вийшов на волю інвалідом аж у 1988. Жила тихо та бідно і так само відійшла у вічність. Після здобуття незалежності ані держава, ані урядовці про неї не згадували – були куди важливіші справи забезпечення добробуту власних родин до сьомого коліна і далі. Похована на Личаківському цвинтарі. Народилася у с. Лецівка на Івано-Франківщині 1910.
