Майдан жив, живе і буде жити!

Йосиф Сірка

Коли б оце гасло було дороговказом після Майдану 2004 р., то можна було обійтись без Майдану 2014 р.. Тоді не було б ані студентських жертв, ані жертв небесної сотні, ані патріотичних жертв АТО і Крим був би українським. Але ж то КОЛИ Б!
Світ мало ознайомлений з мирними революціями, бо диктаторські режими їх знищують немирними засобами.Успішні криваві революції на зразок Французької (1789-93), яка принесла не тільки французам Декларацію прав людини і громадянина та большевитської (1917) тзв. Жовтневої, яка принесла людству досі незнану диктатуру та комуністичне рабство, сьогодні вже можливі хіба в літературі, чи кінофільмах. Саме ці дві криваві революції є доказом того, що зміна влади та системи управління не завжди приносять користь суспільству.
Не зважаючи на те, що Французька революція була кривавою, вона запровадила Конституційну монархію і була прикладом для світу своєю Декларацією прав людини і громадянина. Жовтнева революція 1917 р. стала „зразком” для кривавих режимів, як це бачимо у Північній Кореї, або, як було у Камбоджі. Тобто, не всяка переможна революція приносила людям прогрес, бо саме Жовтнева принесла не тільки колишній Російській імперії терор і мільйони замучених голодом і холодом, розстріляних і закатованих, але вона була й „зразком” винищування незгідних в Азії, Африці, Південній Америці.
Мирна українська революція Майдану стала чимось протилежним кривавим революціям. Вона не була „кровожадною”, „смертельною” для своїх ворогів. Кривавим виявився режим, проти якого вона була спрямована. Величезна різниця між Французькою, Жовтневою революціями та Майданом полягає в тому, що у одних було насильство проти влади, а в Україні було насильство влади проти людей! Значення цих революцій для еволюції людства оцінюватиме історія, але залишається фактом, що у перших перемогло насилля над режимом з величезними людськими жертвами, а на Майдані народ переміг насилля з певними жертвами.
Саме оце й є відображенням різниці революцій – насильних і мирних!
З історії знаємо, що мало коли мирні протести, революції увінчувались перемогами. Численні мирні революції та протестні повстання національних меншин (у Франції, Англії, Іспанії, Китаї, Росії, Індії та де-інде) успіху не зазнавали. Успішними почали ставати з часів Празької тзв. Шовкової революції. Вдалою ця революція була, бо її зуміла очолити чеська інтеліґенція на чолі з Вацлавом Гавлом, що й довело до руйнування комуністичної системи.
У Чехо-Словачині вдалося не тільки позбутися комуністичної диктатури, але й ліквідувати її „праву руку” – державну таємну поліцію (СТБ) та дозволити кожному „заглянути” до прихованих матіріялів, якими переслідували не тільки дисидентів. Чехо-Словаччина провела люстрацію, яка допомогла позбавитись старих комуністичних кадрів, хоча остаточної чистки не вдалось зробити, про що свідчать такі „кадрові” типи, якими є президенти ЧР колишній В.Клаус та сучасний К.Земан.
Цілковито по-іншому пройшла українська Революція гідності. Тут і досі йде затримка з люстрацією, а до ВР України знов потрапили люди, які відверто голосували за диктаторські закони, які пов’язані не тільки з корупцією, сепаратистами, терористами, але й відвертою антидержавною діяльністю. В Україні й досі вчорашні злочинці, які не зуміли вибратись за кордон, сидять на посадах, у ВР, в судах і беруть далі взятки за „правильні рішення суду”, а таємні акти КГБ на громадян України залишаються закритими для більшості.
Таким чином, судді, які вчора виносили вироки осуду мирних демонстрантів, сьогодні захищають тих, хто давно мав сидіти за ґратами, або мовчати вдома.
Жодна з-поміж посткомуністичних країн не мала такого масового прояву творчого протесту, яким був Майдан 2014 року! І все ж жодна з цих країн не закликала на боротьбу з корупцією закордонних фахівців до влади!
З незрозумілих причин українські очільники заговорили про залучення до міністерств чужинців, забуваючи, що тисячі українських молодих фахівців здобули освіту у першокласних університетах Європи, США та Канади та провели стажировку і набули не тільки знання, але й практику. Чому влада не звертається по їхню допомогу у боротьбі з корупцією та бюрократією?
Закордонну допомогу слід і конче потрібно використовувати, але для цього існує можливість радників, конcультантів, якими вже користувалися і користуються не тільки президенти України, але й в інших країнах. В народі кажуть, що поганому танцюристові ноги перешкоджають! Може слід над цим подумати і українським кервникам, а не шукати „фахівців”, які б „замінили ноги поганому танцюристові”.
Звичайно, не будемо порівнювати Шовкову, Помаранчеву, Трояндову, чи якусь іншу революцію з Революцією гідности, бо у всіх були різні умови, різні сусіди. Якщо у чехо-словаків не було сусідів, які б безпосередньо втручались до їхніх внутрішніх справ, то українцям в цьому неповезло! Український сусід-хижак не тільки втручався у боротьбу з майданівцями, але й загарбав українську територію і організував та й досі спонзорує тзв. сепаратистів, яких у себе немилосердно нищить.
Політика міністрів-ґастарбайтерів (міністрів-гостей) нагадує „політику” Путіна „зеленими чоловічками”. Може було б правильніше запросити на посаду президента України ізраїльського прем’єр-міністра Натанягу, який має щоденний досвід не тільки з боротьби за цілісність і безпеку Ізраїлю, але й з корупцією.
Приклади з російськими „фахівцями” в уряді Януковича аж ніяк не сприяють політиці нового уряду України, яка шукає міністрів поза межами, а не використвує власні патріотичні фахові сили.
Дуже можливо, що вихідці із Комсомолу пригадали, що після 1917 року в уряді большевиків було повно „інтернаціоналістів”, які розбудовували комуністичну імперію. За 97 років змінилося багато чого, зникла імперія, яку розбудовували „інтернаціональні кадри”, постали незалежні країни, які мають досить власних патріотичних кадрів, які володіють не тільки знаннями, але й державною та міжнародними мовами, а державну конче потрібно знати, бо такий закон у цілому світі – якщо хочеш працювати для держави!
Ідеї Майдану унікальні і їм потрібно прочистити дорогу, щоб їх застосувати, бо творили їх не чужинці, а українці своїм серцем і душею. Чужинці ж приїздили на Майдан, щоб переконатись, що таке „видовище” можливе у ХХІ столітті, коли режим хотів знищити Людську Гідність задля власної наживи. Світ переконався, що нахабний, брутальний і кривавий режим можна подолати мирно.
Жодна революція не закінчується успіхом, якщо не вводити її ідеї в життя, а Революція гідности щойно відзначила свою першу річницю і на нас всіх лежить відповідальність, щоб її ідеї запроваджувались у життя, бо вони варта того не тільки для сучасного, але й наступних поколінь.
Майдан не тільки жив, він живе і повинен жити, він має стати для України дороговказом, а не можливістю „позичати розум”, якого досить і в українських патріотів, бо сучасні комунікайційні досягнення надають змогу до всіх знань.
Складається враження, що українські очільники, які під час Майдану часто виступали на трибуні, або й появлялися на барикадах, забули про тих, хто не тільки брав участь у ньому, але й поділявся на його ідеях майбутнього України.
Завдяки Майдану і розпочалося „життя” громадського суспільства і саме до нинішніх очільників України відносяться слова відомого (покійного) філософа, в’язня совєтських таборів Євгена Сверстюка: „Іноді забувають, що без особистого не буває громадського, без індивідуального немає людини”!
Отож, нам слід думати як залучити патріотів-фахівців до розбудови держави, щоб жертви, які поклали свої життя на вівтар Вільної України не виявились даремними. Саме в цьому розумінні слід жити, щоб Майдан був постійно присутнім!

3.12.14 р.