Львів — вражіння українця з Америки — липень 2018р.
Якщо характеризувати Львів на підставі погоди на протязі шести днів мого перебування, то можна описувати тільки у суперлативах. Дощу зовсім не було. При цьому мабуть нормально стан погоди збігався з моїм настроєм. Вражіння було надзвичайно сонячним. Львів як завжди відбив своїм промінням і теплотою всю негативну енергію яка наплодилася під час перебування в Києві, на поїздах, аеропортах. Недаремно Львів називають українським П’ємонтом не тільки національного змісту але і пориву в Європу. Якщо Україна крокує в Європу то Львів є на переді. До речі у Львові з’їжджається здається вся Європа. Туристів скільки можете уявити. Мови різні але все таки навіть при туристах найбільш чутною мовою у Львові є українська. Написи ясно всі українські. Службовці державні та приватні україномовні та ввічливі.
Моє пов’язання з Львовом відносно нормальне, але нічого надзвичайного. Моя мати ходили до Василіанської гімназії у Львові. Мого батька побут у Львові мені не відомий хіба, що знаю напевне, що коли батька заарештували німці у вересні 1941 року у Станіславові то привезли спершу до тюрми на Лонського у Львові поки відтранспортували в Аушвіц. У Львові я сам перебував багато разів переважно як турист, але навіть як актор на сцені театру імені Марії Заньковецької, що напевне було апогеєм моєї незначної акторської кар’єри, а також як учасник на різних конференціях. Недавно мої діти і я з дружиною почали частіше приїжджати до Львова і ми навіть закупили синові помешкання на Пекарській вулиці. Діти мої люблять Львів більше ніж будь яке інше місто включно з Ню Йорком.
Львів засадничо для мене приваблює — чи своїм українством, змістом і формою але також своїм європейським способом включно з виглядом та поведінкою. Переважно офіціанти у Львові звертають увагу на своїх покупців чи клієнтів, інколи навіть усміхаються, що фактично рідке по Європі бо традиція додатків, так звані типс, не настільки високі що у США.
Смішним для мене було цього разу коли я приїхав у вишиті сорочці з Києва на нічному поїзді бо не було коли перебратися. Увесь попередній день я перебув у ті вишивці. Мені потрібно було зайти до львівського ательє бо у сорочці відірвався ґудзик з рукава. Щоби його пришити мало коштувати тільки шість гривень, але офіціантка не прийняла моєї сорочки бо сорочка не була випраною. Її не можна було переконувати. От європейська культура, а також притаманна львівська натура. Поведінка тієї не тільки мене не подразнила але потішила, що Львів це дуже цивілізований світ.
Пішов я до свого відділення на Пекарській Приватбанку. Зацікавило мені з самого початку і доволі несподівано таке явище: 9 клієнтів сиділо перед мною або уже обслуговувалися. З них п’ять було чорної раси. Не чемно прислуховувався я до розмов. Гомоніла українська мова. В одному місці службовець і клієнт розмовляли англійською мовою в обох випадках з грубим акцентом. Але як приємно було не чути москальської мови. Опісля на моє запитання щодо обох явищ, тобто клієнтів чорної раси та англійської мови, мені було сказано службовцем, що це медичні студенти у Львові з Нігерії переважно чи других держав Африки які переважно вільно володіють українською мовою, до речі виклади українською мовою. Для тих котрі слабше розуміють чи розмовляють, службовці навчені також розмовляти англійською.
Правда з банкового питання не вдалося нічого полагодити, але це не була вина службовців відділення у Львові. Просто примітивні закони України та регуляції самого Приватбанку які не на користь поповнення фінансового обігу грошей в Україні. Мабуть не знають, що чим більше грошей в Україні тим краще для народу України. Задум мабуть, щоби не вимивали люди нечисті гроші. Обман, що держава бореться проти корупції бо олігархи тримають свої гроші офшор, тобто поза Україною.
У час мого перебування відбувався з’їзд релігійної групи Свідків Єгови. Казали мені, що близько сорок п’ять тисяч осіб з цієї нагоди перебувають у Львові. Бачив я цих Свідків на живі очі бо вони ходили з ідентифікаційними написами. Знов не чемно прислуховувався до приватних розмов. Я був свідком також, як гомоніла серед них майже переважно англійська. Але москальської мови не було чути. Це мене тішило.
Як тебе не любити, Львове мій. Це гарна назва моєї нової улюбленої пісні. У час моєї поїздки відбувалася також у Львові конференція українських кредитових кооператив з діаспори та з України. Вибрали надзвичайне місто для зібрання. Пропоную всім українцям з діаспори.
Одначе не усе у Львові так як має бути. При залізничному вокзалі стоять водії “таксі”. Ви підходите питаєтесь скільки на Пекарську. Водій дивиться чомусь на хмари у день або на зорі вночі немов там цінник. Врешті відповідає дуже по різному тобто така подорож може коштувати 50 гривень або 250 гривень. Залежить від того наскільки дурний пасажир. Львівські бізнесмени! Мабуть це також належить до чару Львова.
11 липня 2018 року Аскольд С. Лозинський
