Київ: «крілики», БТР та «румунський антифашист»
18 травня громадськість з більшим чи меншим нетерпінням очікувала на дві попередньо анонсовані події: урочисте завершення кампанії «Вставай, Україно!», та народження Об’єднаної партії «Батьківщина», куди мали влитися всі партії, члени яких брали участь у парламентських виборах 2012 року як кандидати від ВО «Батьківщина». Про другу подію можна висловитися лаконічно: весілля не відбулося, гості не прийшли. Себто, Яценюкові не вдалося зігнати докупи партійців. Що ж, з його амбіціями він, принаймні, тепер точно може чутися хоч у чомусь рівним Вікторові Ющенку – тому також свого часу не вдалося об’єднати ще недавно «незламних побратимів» в рамках «Нашої України».
Зі «Вставай, Україно!» вийшло дещо оригінальніше. «Піднімати» громадськість почали ще в березні, об’їхали з акціями безліч населених пунктів. Всюди і всім – тверді обіцянки: злочинну владу переможемо, євроінтеграцію забезпечимо. А фінальна акція – в Києві.
Кияни чомусь, вже традиційно, не особливо поспішали збиратися (хоча у симпатіях до регіоналів їх годі звинувачувати). Мабуть, щодня зблизька спостерігаючи за «всеукраїнськими» лідерами, охочіше відгукуються на локальні громадські акції, ніж на заклики «лексусових» політиків. Але хтось таки прийшов, когось (за різними оцінками 10 – 15 тисяч) привезли з областей. В будь – якому випадку, попри тріскотіння провладних ЗМІ та «оцінки» міліції, опозиційно налаштованих людей зібралося суттєво більше, ніж «свідків покращення» на альтернативне «антифашистське» дійство ПР. Зібралися на Софіївській площі, послухали кілька годин лідерів «триєдиної опозиції» (мабуть, щоб не псувати лідерам настрій, не з’явився народний трибун Юрій Луценко, його репрезентувала народний депутат – дружина Ірина). Вислухали й інших депутатів. Всі говорили правильні, які від повторення вже набили оскому, тези: «злочинний режим», «подолаємо», «переможемо», «разом», «вибори»… Коли саме подолаємо, і що громадськості можна зробити з лідерами, якщо вкотре «не переможуть» – не пролунало. Зате з’ясувалося, що фінальна акція не так щоб зовсім фінальна – наступну анонсували на 24 серпня. Після чого оголосили офіційну частину акції завершеною, а далі – концерт. Лідери з депутатами блискавично зникають, активісти згортають прапори. Пересічні громадяни поволі розходяться, розмірковуючи, що ж це за таку акцію вони сьогодні відвідали? Якщо це не «фінал», то що тоді? Чвертьфінал, півфінал, або ж матч за 3 місце?!
На цьому б усе й закінчилося, як завжди, нудно. Але деяке пожвавлення вирішити внести активісти громадського руху «Спільна справа» Олександра Данилюка. Вони оголосили, що акція «Вставай, Україно!» повинна бути безстроковою, і почали розгортати на площі наметове містечко. Щоправда, не дуже поспішаючи. Не поспішала і міліція, дочекавшись, доки закінчиться концерт, більшість людей розійдеться. Після чого «беркутівці» героїчно атакували так ще й не розгорнуте містечко, приватизували всі намети, «нейтралізували» опір, а трьох найактивніших на чолі з Данилюком, не забувши при цьому злегка травмувати для профілактики, відвезли до райвідділу.
Але не цей інцидент запам’ятався найбільше. Розпочалося з того, що по перекритих вулицях рухався бронетранспортер з намальованою морквиною, на котрому всілися двоє невідомих в костюмах кріликів – так регіонали вже звично, не особливо сяючи інтелектом, намагаються кепкувати з іміджуЯценюка. Ані давні соратники («фронтовики»), ані сучасніші («батьківщинівці») прореагувати на образу часті та гідності лідера чи то не встигли, чи то не наважувалися (БТР з «кріликами» супроводжували працівники МВС, мабуть, тимчасово перекваліфіковані в «бронеекологічну міліцію»). Зате оперативно зреагували досвідченіші «свободівці». Спочатку вимагали від міліції зупинити «бронетехніку», але вона не реагувала. Тоді заблокували БТР (поблизу приміщення Головного управління МВС в місті Києві) і знову запросили правоохоронців – знову безрезультатно. Відчуваючи загрозу власним шкуркам та відверте небажання втручатися зі сторони міліції, «крілики» поспішили заховатися всередині «агітброньовика». Але розправа виявилася неминучою. Щоб унеможливити втечу противника, пошкодили шини, відкрили бензобак і злили бензин. Лобове скло було залите молочними продуктами, а згодом розбите, дула «озброєння» заткнуто пляшками та іншими підручними предметами. Фотографувалися біля «трофею», а потім взялися його розхитувати, намагаючись перекинути.
Доля «кріликів» невідома, хоча скарг на те, що під час інциденту постраждала хоча б одна тварина, від екологів не поступало. Зате витягнути водія БТР таки вдалося. Після чого двоє «колег» повели молодого чоловіка із дещо відкорегованою чиїмись кулаками зовнішністю до приміщення київської міліції. Проте всередину їх не впустили. На запитання хто вони ні потерпілий, ні його ескорт не відповіли.
Тим часом на порятунок БТР від місця проведення мітингу регіоналами прибули близько 50 молодих «спортсменів-антифа», які здійснювали там охорону (один із них пізніше показав посвідчення журналіста «Московського комсомольця»). Вони почали кидали в «свободівців» пляшками з водою, тоді спробували атакувати, застосовуючи сльозогінний газ. Сутичка виявилася доволі гарячою, міліція, звичайно ж, не поспішала втручатися. Лише після того, як «антифа» почали програвати, до міліціонерів підскочив якийсь старший офіцер і звичними для цього контингенту матюками змусив втрутитися. Вперед рушив «Беркут», врятувавши «антифашистів» від цілковитого розгрому.
Під час бійки постраждали журналісти. Кореспондентка «5 каналу» Ольга Сніцарчук разом зі своїм чоловіком-фотографом Владом Соделем почала знімати те, що відбувається. Побачивши це, «спортсмени» накинулися на них, розбили апаратуру, повалили їх на землю і почали бити ногами. Міліція вичікувала, нападників відігнали «свободівці». Журналістку забрала «швидка» з попереднім діагнозом – закрита черепно-мозкова травма. А коли нарешті підійшов міліціонер і почав записувати покази, Влад показав йому фотографії нападників. Той відразу втратив інтерес і пішов собі.
Так виглядали події в Києві очима очевидців. А ось як подала все це київська міліція: «Близько 14.20 на вулиці Великій Житомирській рухалося розмальоване демілітаризоване авто (цікава класифікація БТР!). Група осіб з числа учасників акції опозиційних сил обмежили рух транспорту на дорозі, зупинили авто та пошкодили його. У конфлікт втрутилися пересічні громадяни (!). Почалася бійка. Нападники кидали пляшки з водою та каміння у громадян, які намагалися припинити конфлікт (!). В результаті декілька осіб зазнали тілесних ушкоджень, зокрема журналіст одного із телеканалів. Під час сутички невстановлені особи використали газ невідомого походження. Правоохоронці, які забезпечували охорону громадського порядку, втрутилися та припинили бійку, розмежувавши учасників конфлікту». Немов би очевидці і міліціонери перебували у двох різних світах.
Оригінальним виявилося і трактування нападу на журналістів зі сторони Партії регіонів. Як виявилося, це саме опозиція «не змогла забезпечити нормальні умови для роботи представників засобів масової інформації під час проведення свого мітингу. В результаті постраждала знімальна група «5 каналу», у тому числі і парламентський кореспондент Ольга Сніцарчук». ПР вимагає від правоохоронних органів та Генеральної прокуратури негайно знайти винних в побитті журналістів, які «повинні понести суворе, але справедливе покарання». Партія, яка «завжди відстоювала свободу слова, виступала за надання журналістам можливості безперешкодно займатися своєю професійною діяльністю», впевнена, що «винні будуть знайдені в найближчий час, оскільки це питання честі правоохоронних органів». А ще ПР вважає за необхідне «об’єднати зусилля всіх, хто вважає свободу слова базовим принципом демократії, щоб забезпечити нормальну роботу журналістів зокрема – їхній фізичний захист». З такими полум’яними регіональними (білоцерківськими, дніпропетровськими, донецькими тощо) спортсменами журналісти справді можуть впевненими, що отримають… Мається на увазі, захист оцей, фізичний.
Перейнявшись свободою слова, регіонали забули про власну «антифашистську» масовку, точніше, про оплату її послуг. Або ж і не збиралися платити. Зокрема, кілька сотень людей з Житомирської області на знак протесту проти «невиплат» навіть заблокували трасу Житомир-Київ, не пускаючи у столицю вантажівки.
Тим часом, не покладаючись на міліцію у питанні пошуку нападників на своїх колег, журналісти оперативно провели власне розслідування. І за фотографіями, які виявилися для правоохоронців «нецікавими», з’ясували особу найагресивнішого з них, виявили його сторінку в соціальних мережах. Ним виявився 21-річний мешканець Білої Церкви Вадим Тітушко, на прізвисько «Румин (Румун)». Займається єдиноборствами, член місцевого спортивного клубу «Будо». Серед фотографій його друзів ідентифікували ще кількох учасників нападу. Через годину, після появи цієї інформації, «Румин» поспішив видалити свою сторінку з Інтернету. Але вся необхідна інформація, прізвища його «побратимів» встигли зберегти. Якщо міліції буде цікаво.
А тій не залишалося нічого іншого, як відкрити кримінальне провадження за фактом побиття журналістів за двома статтями: («Умисне легке тілесне ушкодження» та «Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста»). І забрати «Румина» з Білої Церкви до Києва на допит.
Екс-тренер «спортсмена» Василь Дем’янцев охарактеризував його журналістам як «нормальну людину», додавши: «Правда, іноді у нього бували різкі напади агресії. Але він завжди вибачався опісля». Що ж, цілком ймовірно, що «Румун» вибачиться, а міліція здвигне плечима: «Ну, погарячкував хлопець, з ким не буває». До того ж, в хлопця важка психологічна травма: 23 лютого, в «День захисника Вітчизни», під час чвертьфінальної командної зустрічі Кубка України з фрі-файту 2013 між Тернопільською та Київською областями він програв не комусь там, а «бандері»! От і почав відновлювати якось віру в себе, в свої сили – спочатку на жінці – журналістці… Варто його зрозуміти, пробачити…
Дійсно, якщо кожного свого «спортсмена» регіонали не будуть рятувати не те що від кримінальної відповідальності, а й адміністративної – хто ж наступного разу піде бити журналістів чи звичайних протестувальників, нехай навіть під прикриттям «Беркута» і зі власною «демілітаризованою» бронетехнікою?
Юлій Хвещук
