Криза демократії
Святослав Караванський
Демократія як суспільний устрій існує більше ніж 2.000 років. Попри цей факт, цей устрій є молодий, і через свою молодість не цілком остаточно вироблений. Це стається через винахідливість антидемократичних сил.
Антидемократичні сили, позбавлені демократією своїх привілеїв, вдаючи себе демократами, шукають можливости під різними приводами просочити демократичну практику недемократичними приписами і навіть законами. Далеко не треба ходити за прикладами. Згадаймо диктаторські закони, протягані в Україні через демократичну установу під маркою захисту демократії.
Коли розглянути життя у найдемократичніших країнах, то можна знайти ті чи інші недомократичні відхилення від основ демократії.
Одна недомократична риса, тягне за собою другу і як наслідок проголошена демократичною країна обертається у не зовсім демократичну, далі у напів демократичну, ще далі у диктаторську країну. Приклади стаються на наших очах. Росія демократа Єльцина стала диктатурою Путина-Медведева. Це сталося тому, що в Конституції Єльцинської Росії не записано шляхів захисту демократії, а також через низький рівень демократичности російського суспільства.
Тому Конституції демократичних держав мають містити в собі якмога більше статей, які б давали право громадянському суспільству стежити за дотриманням демократичних засад у демократичній державі.
Візьмім США. Держава супердемократична. Але за дотриманням демократичних засад повсякчас стежать демократично обрані представники державної влади: існують відповідні комітети в Конгресі та Сенаті, яким не дає спочивати на лаврах низка добровільних об’єднань громадянського суспільства. Їх у США не внесено до Конституції, бо рівень демократичности суспільства аж такий високий, що це непотрібно.
Коли взяти Україну, що триста років до незалежности перебувала під найлютішими диктаторськими режимами, то рівень демократичности суспільства ще низький. Тому ніщо інше, а Конституція має закріпити громадянську ініціятиву контролю за практикою щоденної демократії. Цю ініціятиву треба внести до Конституції ще й тому, щоб накреслити цій ініціятиві певні рамці, спрямувати контроль у демократичне річище, несумісне з анархією.
Наш Майдан – це безпрецедентне явище не лише в Україні, а й у світі. Саме Майдан був стрижнем, який звалив кримінальну диктатуру. Затим що кримінальна стихія, породжена Совєтами, спеціяльно закорінювалась ними в Україні, то антикримінальна спрямованість Майдану є особливо важливою в українських постсовєтських обставинах.
Майдан – це не анархічне явище. Це антикримінальне серце України.
Ігнорування Майдану, як позитивного явища, з боку урядових структур може мати непередбачувані наслідки для України.
Президент, уряд і Верховна Рада мають не допустити сповзання на гальмах цього глибоко патріотичного і глибоко продержавного явища.
Хай криміналітет, спарований із сепаратизмом та агресією, і готові до антидержавних акцій підписанти законів 16 січня знають, що на їхні майбутні забіги та провокації у нас був, є і буде Майдан.
Слава героям Майдану!
Слава Україні!
