Кримськотатарська ганьба комуно-регіоналів
Щороку 18 травня в Криму проходять жалобні заходи у пам’ять про трагічні події масової депортації кримських татар. Щороку до річниці депортації українська влада робила символічні жести в інтересах кримськотатарського народу. Винятком став 2012 рік. Винятком брутальним та ганебним, створеним спільними зусиллями регіоналів та комуністів.
Законопроект щодо відновлення прав депортованих за національною ознакою у різних редакціях блукав парламентом багато років. У червні 2004 року він навіть набрав необхідну більшість (380 голосів), але Кучма наклав на нього вето. 16 травня у Верховній Раді розглядали законопроект голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Законопроект передбачав, що Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, і визнає відновлення прав громадян України з числа депортованих осіб пріоритетною сферою політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.
Громадянам України із числа депортованих осіб, які повернулися у місця їх постійного проживання на момент депортації, гарантовано права згідно з Конституцією України та створення умов для облаштування, забезпечення землею, житлом, працевлаштування, збереження і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Крім того, створюються умови для добровільного повернення в Україну, адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих осіб, а також забезпечується право депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, які були перейменовані за часів СРСР в зв’язку з депортаціями кримськотатарського народу.
Вилучені в результаті депортації будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються депортованих особі або її спадкоємцям натурою. У разі відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
Обговорення було бурхливим. Вороже поставилися до законопроекту комуністи (а чиї ж ідейні пращурі організовували депортацію) та регіонали (а чого це комусь там вартість якогось майна відшкодовувати?! От, комуністи вивозили, нехай і відшкодовують! Або краще взагалі цей законопроект провалити!). Полум’янішими виявилися комуністи. Петро Цибенко відверто заявив, що якщо провести ретельний аналіз, то депортація була вимушеним кроком. Але його перевершив Петро Симоненко. За його точки зору щодо кримських татарів, «вони в один день перейшли на бік Гітлера і присягнули, щоб воювати на боці Гітлера. Саме ці представники сприяли тому, що були здані і віддані всі закладки для організації партизанського руху в Криму». Крім цього, вони охороняли концентраційні табори. І тому, саме для порятунку кримськотатарського народу (!) «була застосована міра вивезення з території Криму. Тому що ці злодіяння обов’язково привели б до стану громадянської війни». В брехні та цинізмі комуністи таки перевершують регіоналів. Досвід, все ж таки.
У результаті за прийняття законопроекту в першому читанні проголосували лише 177 народних депутатів з 421, зареєстрованих в сесійній залі. Зокрема, 97 – з фракції «БЮТ-Батьківщина», 47 – НУ-НС, 20 – Народної партії, 2 – з групи «Реформи заради майбутнього», 4 позафракційні. Навіть із фракції Партії регіонів знайшлося, як не дивно, 7 голосів. Фракція КПУ, звичайно ж, не дала жодного голосу. Разом з тим, парламент прийняв рішення про направлення на повторне перше читання цього законопроекту і вирішив його розглянути на наступному пленарному тижні. За це проголосували вже 366 народних депутатів. До цього часу уряд має також надати відповідні економічні розрахунки.
Джемілєв назвав результати голосування демонстрацією неповаги і явним небажанням відновлювати кримськотатарський народ у його правах. Підкресливши, що депутати правлячої партії виявили неповагу також і до Януковича, який підтримав законопроект, котрий значно знизив би рівень міжнаціонального напруження в Криму.
Міжнародні експерти підказують, що подальше зволікання із законодавчим врегулюванням питання кримських татар є небезпечним та може привести до серйозного етнічного конфлікту. Комітет ООН із ліквідації расової дискримінації у вересні 2011 року опублікував звіт щодо України, де висловив занепокоєння у зв’язку з відсутністю законодавчої бази, яка передбачала би гарантії прав та свобод корінних народів та національних меншин, що містяться в ст. 11 та 92 Конституції України. Європейський комітет Ради Європи проти расизму і нетолерантності в лютому 2012 року вказав у звіті, що кримські татари потерпають від утисків і дискримінації одразу по трьох лініях. По-перше, як раніше депортований народ, права якого не відновлено, по-друге, як корінний народ, чиї права не забезпечені й по-третє, як мусульмани у зв’язку із тенденцією до зростання ісламофобії. Врешті, Європейська Комісія у звіті по Україні зауважила, що представники ромів і кримських татар продовжують повідомляти про випадки дискримінації на основі національності або етнічного походження. Натомість маємо те, що маємо.
Ситуація кримських татарів унікальна. Вони – корінний народ Криму, у них немає іншої етнічно спорідненої держави за кордоном. Щоб не втратити свою національну ідентичність, мову, культуру, традицію вони можуть сподіватися на захист тільки на території України. Проте не все так просто.
В Криму переважну більшість становить не українське, а російське населення, крім того, там зосереджена величезна маса пенсіонерів колишньої компартійної номенклатури, ветеранів радянської армії, КДБ та їхніх нащадків. На жаль, замість пошуку співпраці з татарами у питанні подолання цієї радянсько-соціалістичної спадщини та очищення від неї півострова, місцеві українці часто займають пасивну, або й анти татарську позицію. Солідаризуючись із російським шовіністичним елементом на ґрунті протиставлення «слов’яни, православні – татари, мусульмани».
Радянський пропагандистський штамп «народ-ворог» продовжує жити, підживлюється негативними стереотипами щодо мусульман на взірець «іслам = фундаменталізм, тероризм». Як результат – пекучі приклади дискримінації. При конфліктах, міжетнічних сутичках правоохоронці стають на «слов’янську» сторону. В судах кримські татари отримують найсуворіші покарання. Роботодавці відмовляють у працевлаштуванні під різними приводами, дізнавшись про їхню етнічну приналежність. Триває знищення історичних пам’яток кримськотатарського народу, зокрема під час будівельних робіт, прокладення газопроводів тощо.
Насправді в Криму триває жорстока боротьба за ресурси (землю, майно тощо). І для «визволителів», які осіли на землі депортованих татарів, їх повернення, відновлення їхніх майнових прав – це немов осиковий кілок в їхні московські нутрощі. На рівні автономії, контрольованої «визволителями», кримським татарам, таким чином, важко сподіватися на розв’язання їх проблем. Їхня надія завжди була звернена на Київ, на центральну владу. 16 травня вчергове, тепер вже регіонали, їх розчарували. Збільшиться недовіра, прірва між кримськотатарським народом і державою Україна. Зрештою, люди можуть просто вирішити: що ж, коли нас все одно вважають екстремістами, фундаменталістами, то, може, варто спробувати, що це таке? Сподіватися, що задумаються комуністи чи регіонали – марна справа, процес мислення там непритаманний, замінений інстинктами наповнювання шлунків, кишень, рахунків. Для українців, які теж пережили геноцид, зрозуміти кримських татарів мало б бути найлегше. Мабуть, варто замислитися.
Юлій Хвещук
