140 років тому:
3.11(22.10).1885 – у м. Сучава на Буковині помер Микола Устиянович, священник УГКЦ, письменник. Закінчив Львівську гімназію (1824-1830), два курси філософського факультету Львівського університету. Будучи семінаристом Львівської духовної семінарії, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. На свято Покрови 14.10.1837 о. Микола Устиянович разом з о. Маркіяном Шашкевичем та о. Юліаном Величковським виголосили проповіді народною українською мовою у трьох львівських церквах. Співзасновник літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця», співорганізатор «Собору Руських Учених» (1848). На «Соборі» виголосив програмну доповідь, в якій зокрема наголосив на необхідности культурно-просвітницької праці серед народу та обстоював єдність Галичини і Наддніпрянщини. Посол до Галицького Сейму (1861-1866), співорганізатор «Просвіти». Публікувався у періодиці Львова та Відня, його вірші «Гей, браття опришки» та «Верховино, світку ти наш» стали народними піснями. Народився у м. Миколаїв, нині на Львівщині 1811.
«Ой Русе красна, горе ти, горе!
Ой з-за Кавказу прорвалось море!
Через ущелля льодових скал
Втислось, зломило половців вал»
Микола Устиянович
Нехай засвітить, як красноє сонце,
В кожду хатинку, в кождоє віконце,
Розіб’є хмари, розжене тумани,
Огріє груди і в серденько гляне,
Аби ожила руськая дитина,
Аби зацвіла руськая родина!
Микола Устиянович
