То вже не той суржик і не ті люди!
Прибув я з дружиною до Києва. Зустрічає нас водій одного колеги. Якось розпочалася дискусія і то на політичні теми. Усі у Києві готові розмовляти на ці теми адже це найважливіші і найбільш пекучі проблеми. Вони заторкують кожну сторінку людського життя коли людина живе на території війни.
Я великий звеличник Президента України Зеленського. Тверджу що його заслуги у цей час війни не міг би був зробити був який інший. Це викликає велике невдоволення від водія. Він не починає спокійно. Його немов несе. Він договорюється навіть до того, що Зеленський працює, щоби догодити Москві, а я цього не бачу, каже водій бо я живу собі спокійно в Америці і з так далека не розумію подій. Я трохи розсердився та кажу йому, що з його водійською освітою він не сприймає політичних процесів і не може зрозуміти як ввесь світ окрім президента Америки високо цінить заслуги Зеленського та в одній чи другій формі уболіває за Україною та її народом.
Решта проїзду була мовчанка. Щойно наступного дня при обіді з його працедавцем виходить що водій колись служив в оборонній службі Президента Януковича.
У кожному випадку часи змінились на користь України і треба признати, що говірна мова значно поправилась. Розмовляють на вулиці українською або суржиком. Дуже рідко якісь старі пияки розмовляють язиком Пушкіна. Великою різницею це те, що коли молоді какають і дакають, і я звертаю їм увагу, вони намагаються у чемний спосіб або вибачитися або запитати, а як правильно. Я на відміну від моїх попередніх конфронтацій спокійно подаю пораду. Конфліктів щодо мови здається немає вже більше. Українська мова перемогла правда великим коштом людських жертв. Треба було пізнати москалів.
При цьому приїзді передбачаю цікаві зустрічі, найголовніше зі студентами Київського національного університету імені Шевченка з Інституту міжнародного права, з Державним Університетом імені Драгоманова та віртуально з Харківським національним університетом імені Каразіна. Темою лекції будуть відносини Америки та України в історичному глобальному контексті. Сама тема викликає багато задумання, а зокрема сьогоднішня позиція Президента США, нові санкції на Москву та питання надання далекосяжної зброї. Студенти дуже відчувають цю війну бо гинуть родичі та знайомі а також велика частина студентського життя обмежена віртуальною участю. Також студентів в Україні завжди цікавить лекція про Америку читана людиною з Америки.
Що Київ у стані війни відчутно, бо далі запроваджена комендантська година, тепер восени і на початку зими поки що не нагріваються помешкання, та електрика обмежена на кілька годин. Також уночі гудять сирени та закликають йти в укриття, але оскільки я прибуваю в Київ три рази у році, у час війни, це мене вже не тривожить. Я також вже старий. Якщо зачасто сирени, то я просто лягаю на другий бік подушки.
Закликаю відвідувати Київ та інші міста, де проходить активно війна. Воно корисне для кращого розуміння, чим живе населення України протягом майже чотирьох років повномасштабної московської агресії. До великої міри люди вже звикли, якогось великого страху немає і дуже багато заанґажовані у різних формах активної оборони. Це тому, що змагаються за власне існування і сам спосіб життя. Якщо бажаєш бути вільною людиною, то треба жити не в імперії, а у незалежній українській демократичній державі. Кращої демократії я не бачу ніде, аніж в Україні.
26 жовтня 2025 року
Аскольд Лозинський
