Тарас Лозинський (29.12.1981 — 29.05.2026)
Львів’янин.
Навчався у середній загальноосвітній школі № 22 імені Василя Стефаника м. Львова. Згодом здобув освіту за фахом інженера у Відокремленому структурному підрозділі «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій» та Національному університеті харчових технологій.
Працював у Приватному акціонерному товаристві «Львівобленерго».
Зі слів рідних, Тарас із дитинства захоплювався електронікою та цікавився безпілотними літальними апаратами. Був розумним, винахідливим і цілеспрямованим, не уявляв себе без польотів та мріяв створити власний літальний апарат. Вирізнявся добротою, чуйністю, спокоєм і справедливістю, був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і братом, надійним другом та побратимом.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському та Південно-Слобожанському напрямках у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України — почесним нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України «Честь і Батьківщина» та відзнакою начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід».
У Тараса Лозинського залишилися дружина, донька, син, батьки, брати, бабуся, хрещена, теща, тесть, швагро та родина.
Віталій Резніченко (22.03.1987 — 06.06.2025)
Уродженець міста Харкова.
Навчався у Комунальному закладі «Харківський ліцей № 10 Харківської міської ради».
Працював майстром з ремонтних робіт на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Віталій був доброзичливим, щирим і працьовитим. Любив тварин, музику та природу, цінував сімейний затишок і час, проведений із рідними. Завжди був готовий прийти на допомогу, вирізнявся відповідальністю, чесністю та надійністю. Був люблячим чоловіком, турботливим батьком і сином, вірним другом та товаришем.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському напрямку у складі 475-го окремого штурмового полку «CODE 9.2″ Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Віталія Резніченка залишилися мати, дружина, двоє синів, донька, брат та родина.
Золтан Лакатош (29.05.1968 — 24.10.2024)
Уродженець села Баркасово Закарпатської області.
Навчався у середній загальноосвітній школі. Згодом здобув професію каменяра у Комунальному закладі «Перечинський професійний ліцей» Закарпатської обласної ради.
Золтан любив тварин та захоплювався мистецтвом татуювання.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Золтана Лакатоша залишилися друзі та побратими.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Поховають захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).
