Дмитро Коцюбайло-«Да Вінчі» – лейтенант, командир батальйону «Вовки Да Вінчі», член Проводу «Правий сектор», Герой України (30 років тому)

30 років тому:

1.11.1995 – у с. Задністрянське на Івано-Франківщині народився Дмитро Коцюбайло-«Да Вінчі», лейтенант, командир батальйону «Вовки Да Вінчі», член Проводу Національно-визвольного руху «Правий сектор» (2020-2023), Герой України. Прадід Дмитра був вояком УПА. Згодом перший командир Дмитра Олександр Карась-«Подолянин» згадував: «Да Вінчі –онук воїна УПА, цього нікуди не діти, дух свободи рвався з нього назовні». Закінчив Івано-Франківський професійний будівельний ліцей, навчався в Івано-Франківському художньому ліцеї (від 2012) – звідси й псевдо «Да Вінчі». (В нас традиційно в термінології підпільників та вояків завжди було «псевдо», а тепер чомусь бездумно перейняли московитське «пазивной»).

Активний учасник Євромайдану. На фронті проти московитського окупанта як доброволець від початку війни, командир взводу (2014), роти (2015). У 2014 важко поранений в Пісках Донецької области, через три місяці, не завершивши курс реабілітації, повернувся на фронт. Командир 1-ї окремої штурмової роти ДУК «Правий сектор» (17.03.2016). Повномасштабне вторгнення Московії в лютому 2020 відбивав біля селища Щастя на Луганщині. Учасник боїв за Київ (2022), за Херсон, Слобожанського контрнаступу ЗСУ (2022), битви за Бахмут (2022-2023). Першим з-поміж добровольців, який прижиттєво удостоєний звання Героя України (30.11.2021).

Навесні 2020 штурмову роту «Вовки Да Вінчі» ДУК «Правий сектор» переформатовано на 1-й окремий штурмовий батальйон (ОШБ) 67-ї окремої механізованої бригади (ОМБр) ЗСУ. Дмитро – командир батальйону в званні молодшого лейтенанта (2022); в батальйоні йому підпорядковувалися декілька капітанів та майорів. Попри молодий вік, відсутність професійної військової освіти та найнижче офіцерське військове звання високу ефективність підрозділу на фронті забезпечували відповідальність та мотивованість Дмитра, його значний бойовий досвід, лідерські якості провідника, що витворило в ЗСУ правдивий культ талановитого й успішного командира, зробило з нього «легенду» останньої московсько-української війни. Траплялося, що вищі командири інколи скептично ставилися до «непрофесійного» військового та «Да Вінчі» отримав підтримку й сприяння від генерала Валерія Залужного, з яким познайомився ще у 2018. Тоді, як згадує кохана дівчина Коцюбайла, керівниця медичної служби «Ульф» Аліна Михайлова, чинився великий тиск на добровольчі формування і Залужний ставав в їх обороні перед вищою владою. Саме Залужний у середині 2020 переконав Дмитра офіційно приєднатися до ЗСУ, попри те, що добровольці ставилися до цього скептично. На жаль влада, попри високу ефективність Залужного як командувача, з «незрозумілих» (тобто не пояснених суспільству) причин усунула генерала від виконання покликання громити окупанта та здобувати перемогу.

Дмитро не вважав себе героєм, а на репліку журналіста Романа Бебеха, що вже є історичною постаттю України лаконічно відповів: «ми просто робимо свою роботу, роботу, яку вміємо». Загинув від осколкового поранення в шию в боях за м. Бахмут Донецької области 2023. Посмертно підвищений до лейтенанта. Похований у Києві на Аскольдовій могилі.

Світлини з інтернетресурсу: https://forbes.ua/leadership/pravila-geroya-shcho-zrobilo-molodshogo-leytenanta-dmitra-kotsyubayla-legendoyu-v-ukrainskiy-armii-25042023-13275

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа