Кіно і Політика
Мій друг з Києва, відомий Генеральний директор Кіностудії імені Олександра Довженка, Голова Спілки кінематографістів України та режисер багатьох фільмів та навіть актор у деяких, Олесь Янчук нагадав мені що у цьому році припадає 50 років від появи загально відомої кінострічки тої ж кіностудії, відомого режисера і сценариста Юрія Іллєнка, у якій головні ролі відіграли відомий актор і, до речі, також співсценарист з Юрієм Іллєнком цієї стрічки Іван Миколайчук, та відомий (хоча не у той час) актор Богдан Ступка. Стрічка називається “Білий птах з чорною ознакою.” Дискусія велась навіть навколо самої назви бо цей птах відносився до українського націоналіста і чи у радянські часи більш відповідним було б “плямою” замість “ознакою”.
У фільмі також другі заслужені актори, наприклад Лариса Кадочнікова, відомий на цілий кінематографічний світ, кінооператор Вілен Калюта.
Одначе не є моєю інтенцією тут рецензувати фільм чи навіть подавати загальні відомості про стрічку. Це все можна прочитати в багатьох попередніх рецензіях. Сказати правду, я не з ентузіазмом ставився до перших моїх оглядин цього фільму. Одначе я щасливий, що я послухав свого друга.
Оцінка цієї стрічки з мистецького боку давно відома і різна. До речі, я далекий до фахівця цього діла. Одначе мушу признати, що неоднозначність мене приємно заскочила, хоча я мав нагоду запізнати і Юрія Іллєнка, Богдана Ступку та дружину Івана Миколайчука далеко пізніше.
Ще за часів Йосифа Сталіна радянський режим високо цінив кіно у площині не так мистецькій, але як засіб пропаганди і дезінформації. Тому хіба дуже важливим у цьому фільмі, це його творці і головні персонажі. Фільм мусів переходити цензуру за часів Генерального Секретаря Комуністичної Партії СРСР Леоніда Брежньова, але тут важливим хіба була і роль Першого Секретаря КПУкраїни Петра Шелеста, який підтримував цей фільм. Але не менш також важливою була і тверда позиція режисера.
У фільмі є персонаж українського націоналіста, одного з чотирьох братів, роль якого вдячно зіграв Богдан Ступка. Не один знавець чи історик цього фільму писав, що Іван Миколайчук, відомий вже в той час актор радянського кіно, виконавець головної ролі хіба найбільш відомої у світі радянської стрічки “Тіні забутих предків”, писав сценарій, у якому діяв і персонаж українського націоналіста, більше того, Миколайчук писав сценарій з думкою, що саме він гратиме цю роль. Натомість як кажуть знавці, що було вказано йому, що такий знаний актор не може грати негативну роль. Тому роль брата-бандерівця було надано молодому акторові зі Львова Богданові Ступці, і для якого ця роль стала його дебютом у кінематографі.
Іронія тут як для мене, це що фактично український націоналіст був героєм фільму і я не вважаю, що це тільки через мої бандерівські окуляри. Це не маргіналізує намагання по стороні радянської пропаганди, або спритність режисера пройти попри радянську цензуру: все гуцульське село протиставилося українському націоналістові і його вбило, священик як представник Бога та релігії при безбожницькій цензурі хіба збожеволів та погрозив молодому радянському лікареві револьвером, а натомість лікар чутливо його розброїв з наміром лікування та глянув через вікно на своє село, яке раділо в радянському раю.
Сюжетна лінія фільму відбувається від 1938 року, коли рядили на Буковині румуни та сильно переслідували населення до рівня звірства і невільництва, а кінчається щойно десь у 1944 року, коли радянські війська прийшли повторно на Буковину. Перед населенням стоять різні можливості, хоча майже усі відкидають румунське насильство. Село зустрічає радянське військо з надією, але без щирої любові. Одна дівчина Дана (Лариса Кадочнікова) годиться виходити заміж за радянського солдата, але утікає при першій нагоді. Любов’ю її життя є один з чотирьох братів, а саме український націоналіст але при вдаваному шлюбі з ним вона бажає собі смерті, хіба тому що він український партизан. Три роки вона волочиться по світі поки не завагітніла і вертає на село, де її зустрічає отець і звертає увагу на її гріх, а вона відповідає що роль жінки є родити дітей — тобто радянський народ. Ці звороти до радісного села під радянською владою, родити дітей для держави, божевільний піп який береться до зброї та гуманний радянський лікар, це все атрибути радянської пропаганди.
Одначе героєм фільму у радянській реалії є український націоналіст-партизан. Богдан Ступка у тій ролі мабуть почав свою кар’єру як великий актор, а вже відомий тоді Іван Миколайчук зіграв радянського затятого приплентача і ця роль була відносно невдячною. Юрій Іллєнко, який керував цим процесом, дуже добре знав, що він робить. Безумовно була важлива і особиста підтримка Петра Шелеста. Це були часи дисидентського руху, початки революції яка завершилася 24 серпня 1991 року.
5 квітня 2020 року Аскольд С. Лозинський,
член Спілки кінематографістів України