Історичне мародерство кремля
Історія розповідає не про те, що було, б . а про те що, написано про те, що було.
З часів виникнення людської цивілізації, основними характеристиками якої є наявність міст та системи письма, історія вважалася однією з найважливіших суспільних наук, адже кожен суверенний правитель, незалежно від форми державного устрою, дбав про те, щоб ввійти, а не «вляпатися» в історію і йому було не байдуже, що про нього пишуть сучасники. Можливо саме тому однією з дев’яти муз у давньогрецькій міфології є Кліо – муза історії.
З давніх давен народи могли бути або державними, себто суверенними, незалежними від інших народів у прийнятті державницьких рішень, або ж бездержавними, себто, як правило, поневоленими, рішення за яких приймали народи держав, до складу яких поневолені народи входили. Наразі держав-членів ООН, себто держав суверенних народів, у світі менше двохсот, а недержавних, які теоретично могли б бути державними, разів у три більше. Звісно, є і суверенні багатонаціональні держави, але, як правило, державницькі рішення в них приймає все ж один домінуючий народ.
Право писати власну історію мають лише державні народи, бо бездержавним народам історію пишуть їх поневолювачі. Найбільше виникає різних суперечностей та колізій у трактуванні історичних подій різними народами тоді, коли державний народ стає бездержавним чи й навпаки, себто коли бездержавний народ стає державним і намагається написати свою власну історію, не погоджуючись з баченням історії, нав’язаним йому поневолювачами.
Все написане вище стосується й України, на території якої з кінця 9 ст. до другої чверті 12 ст. існувала сильна централізована європейська держава з назвою Русь (чи й Київська Русь, якщо для когось це принципово). Державу Русь українці цілком обґрунтовано можуть своєю вважати державою, адже якихось великих масових переселень народів з/на України(у) з того часу не було, хоч жителі Русі – русини (русичі, рутени) – з часом і стали називатися українцями. Таке часто трапляється в історії. Так, та ж Галлія стала Францією, а галли – французами, хоч ніхто не сумнівається в тому, що Галлія була державою саме французького народу.
У 1125 році, після смерті великого київського князя Володимира Мономаха, централізована держава з назвою Русь розпалася на окремі удільні князівства, які одне за одним, починаючи з 1240 року, були завойовані ханом Золотої Орди Батиєм, чому сприяли різного роду міжусобиці між князями та відсутність єдності між ними. З часом землі сучасної України входили до складу Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої Двох Народів (польського і литовського), а з 1795 року, після втрати Польщею незалежності – до Австро-Угорщини та Московії.
З історичної ретроспективи, можна стверджувати, що найгіршим становище українців було в Московському царстві (Московії), яке з часом стало імперією, яка в 1721 році була перейменована царем Петром І на Росію (від грецького «Россіа» – земля русів). Це було зроблено для того, щоб привласнити історію Київської Русі, переписавши її з т.зв. «доважками брехні», себто вносячи відповідні псевдоісторичні купюри до руських хронік і літописів, і переконати цивілізований світ у тому, що саме Московія є нащадком Київської Русі і що московити (великороси) разом з малоросами (так імперія стала офіційно називати українців) та білорусами (раніше їх називали литвинами) є одним народом. У складі білої та червоної московських імперій Україна перебувала до 1991 року, в якому її державність було відновлено. Це дуже стисло про історію державності України.
Встановити факти внесення московитами купюр до літописів і хронік часів Русі зовсім не складно. Наприклад, метод вуглецевого аналізу дозволяє визначити вік артефактів органічного походження з досить-таки високою точністю. Але ж біла, червона та коричнева (йдеться про сьогодення) імперії зла до своїх державних архівів нікого не підпускають на гарматний постріл. Звісно, питання чому вони це роблять можна вважати риторичним. Знає ж бо кіт чиє сало вкрав.
Особисто мене вражають «глибокі» знання історії деспотичним правителем коричневої імперії зла, зокрема, його твердження, що ні Україна, ні Казахстан не мали державності аж до завоювання їх земель московськими більшовиками у 20-х роках минулого століття. Типу, «скажітє спасібо таваріщу Лєніну».
І в той же час офіційна кремлівська історіографія, починаючи іще з часів Катерини ІІ Блудливої, виводить державність московитів з часів Київської Русі, яка була, власне, державою саме українського народу. Як йшлося вище, Україною Русь стала вже після крадіжки в українців Петром І Содомітом Скаженим назви Русь для своєї білої імперії.
Чомусь ні в кого не виникає сумнівів, що Ізраїль та Юдея були державами саме єврейського народу ще до нашої ери, а після майже 2 тисячоліть бездержавності (з часів повстання Бар-Кохби у 132 р. н.е.) відновили її в 1948 році. Справа ж не в назві країни, а в етносі, який її створив.
Московське князівство є креатурою Золотої Орди, а сама Москва була заснована в 1272 році золотоординським ханом Менгу-Тимуром. Міф про заснування Москви у 1147 році жодними іноземними джерелами не підтверджується. Цю дату взято з Київського та Галицько-Волинського літописів Іпатіївського зводу. Але у всі руські літописи, у тому числі і у славновнозвісну «Повість минулих літ», за наказом ще Катерини ІІ Блудливої були внесені «правильні» купюри, а їх оригінали знищені або поховані в архівах з надзвичайно обмеженим доступом. Насправді ж перша згадка про Москву, якій можна довіряти, датується 1272 роком, коли в Золотій Орді проводився вже 3-й перепис населення (перші два переписи стосувалися всієї території імперії монголів, а не лише її західної частини, себто Золотої Орди). Відсутність Москви у двох перших переписах є ще одним свідченням того, що Москви як поселення до 1272 року іще просто не було, а на місці Кремля були болота, в яких кумкали жаби.
Таким чином, можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що заснування Москви у 1147 році є фікцією. Як і, власне, вся історія Московії є фікцією, а точніше набором офіційно затверджених міфів та міфологем. При цьому офіційна історія Московії стосовно подій в Україні упродовж століть переписувалася аж 6 чи й 7 разів.
Надуманими і нічим не підтвердженими є також якісь серйозні економічні чи культурні зв’язки між Київською Руссю та Заліссям (землі навколо Владіміра, Суздалі, Рязані, Ростова, заселені угро-фінськими племенами). Московський археолог граф Уваров, батько якого був міністром освіти і казав, що «украінского язика нєт, нє било і бить нє можєт» усередині 19 ст. провів на тих землях розкопки близько 8 тис. курганів (поховань) 9-12 століття і не виявив жодного слов‘янського поховання (всі були угро-фінськими). Також було виявлено близько 300 монет того часу, але жодної з Київської Русі, де тоді металеві монети теж карбувалися. Була навіть монета аж з Ірландії, не кажучи вже про арабські тощо. Цензура якось пропустила публікацію результатів тих розкопок. Потім все намагалися спростувати, але проти фактів воювати важко. Результати розкопок Уварова є чи не найвагомішим свідченням того, що якихось серйозних зв‘язків Русь з землями угро-фінів не мала. А погодінська теорія про три хвилі перетікання слов‘ян з Наддніпрянщини до Залісся і витіснення звідти угро-фінів є антинаукового вигадкою. Московити і українці суть різні народи. Московити не слов‘яни, а мікс угро-фінів та тюрків, які використовували слов‘янську мову церкви спочатку як лінгва франка, а з часом ця мова стала розмовною. Ще в середині 19 ст. на Московії були цілі повіти, які розмовляли лише угро-фінськими мовами.
Щодо казахів (немає значення як цей народ називали раніше), то цей народ був одним з головних державоутворюючих народів Золотої Орди, державною мовою якої була уйгурська, що є найбільше спорідненою з казахською тюркською мовою. Піднесений ледь не до небес Москвою князь Олександр Невський був аманатом (кровним братом) сина хана Батия Сартака і чудово володів державною мовою держави чингізидів. Тим більше, що він сам і його нащадки також вважалися чингізидами. До речі, нещодавно в Харкові було знесено пам’ятник цьому золотоординському лакею. Сама ж Золота Орда була, по суті, державою тюркських народів, а не монголів, яких було у війську Чингіз-хана на початку великих завоювань монголів всього лише 4 тисячі. Московське князівство платило данину Золотій Орді аж до 1501 року. І не лише платило данину, а й безпосередньо керувалося золотоординським баскаком, а московські князі були у баскака на побігеньках. Про жодну державну незалежність не йшлося. Т. зв. Куликовська битва 1380 року була, власне, міжусобною боротьбою в Золотій Орді, а не якоюсь там боротьбою Московського князівства за незалежність. До того ж кількість її учасників перебільшена Москвою на порядок. Тоді проти темника Мамая, який не будучи чингізидом, силою захопив владу в Золотій Орді, виступили чингізиди, а московити воювали на боці останніх.
Після розпаду Золотої Орди у 1501 році, Московське князівство стало квазі-суверенним державним утворенням, васалом Кримського ханату, якому платило данину аж до 1701 року. Б-я спроби московитів вирватися до того часу з залежності від Кримського ханату, жорстоко ним каралися (аж до кількаразового спалення кримськими ханами самої Москви).
Т.ч., фактично роком початку існування справді незалежної московської держави є саме 1701 рік.
Б-я заяви офіційних московських історіографів і її пришиблених і неадекватних правителів щодо тисячолітньої історії Московії є нікчемною вигадкою, брехнею, примітивним історичним мародерством. Вони думають, що історія то не те, що було, а те що вони написали про те, що було.
Московитам ні в чому не можна вірити. Вони всюди і постійно брешуть.
Московія – підла, брехлива, по-тваринячому жорстока, людиноненависницька імперія абсолютного зла, яка не має права на існування в цивілізованому світі в нинішньому форматі. А нічим не спровокований провокаційний напад на «братський народ» 24 лютого є тому іще одним підтвердженням.
Не можна ні про що домовлятися з екзистенційним ворогом, патологічним мародером, який прагне твоєї смерті.
Перемога або смерть!
Іншого вибору в України просто немає…
Така сувора логіка життя…
