90 років тому:
15.07.1935 – у м. Котлас Архангельської области в Московії помер Юхим Михайлів, художник-символіст, мистецтвознавець, поет; жертва московсько-більшовицького терору. Після закінчення олешківської школи (1892-1896) вступив до Херсонського реального училища, яке за браком коштів закінчив екстерном (1897). За виконаний вугіллям портрет Жуковського Херсонське земство надало стипендію для навчання на керамічному відділі у Строганівському художньо-промисловому училищі в Москві (1902-1906). Продовжив здобувати мистецьку освіту в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1906-1910; майстерня Валентина Сєрова та Сергія Коровіна), здобув звання класного художника першого ступеня. Мобілізований до царської армії; службу відбував у Катеринославі (нині м. Дніпро), де розписав Хрестовоздвиженську церкву. Працював у редакціях періодичних видань, робив ілюстрації для часописів, виготовляв книжкову графіку. Від 1912 в українських часописах почав друкувати вірші. Одружився з Ганною Нікітіною (поч. 1914), в шлюбі народився син Юрій.
Восени 1917 з сім’єю переїхав до Києва, викладач малювання Першої української гімназії ім. Т. Шевченка, учасник художніх виставок. В цей час його картини найбільше наповнилися національним історично-символічним змістом. Викладач Миргородського (Полтавщина) керамічного інституту (1918). У 1919 повернувся до Києва. Голова Київської філії Асоціації художників Червоної України, член художньої ради Української академії мистецтв (1920), працівник художньо-промислового відділу при комісаріаті мистецтв, член колегії Всеукраїнського відділу мистецтв Наркомосу. Викладач Київського вищого інституту народної освіти (нині Київський університет; від 1920). Голова Всеукраїнського комітету охорони пам’яток старовини й мистецтва, Комітету пам’яти Миколи Леонтовича (1921). Автор наукових статей та монографій присвячених українській кераміці, народній культурі, творчости знаних українських художників. Автор численних художніх творів, серед яких немає жодного на прославу більшовицького режиму. Провідними мотивами творчости була українська тематика. Писав пейзажі, натюрморти, алегоричні та символічно-філософські композиції, в останній період перейшов до реалізму. Велика частина робіт майстра загинула, проте чимало картин дружина Ганна наприкінці Другої світової війни вивезла на Захід і нині вони зберігаються у США.
У 1934 заарештований «за підготовку збройного повстання» і засланий до Котласу. Народився у м. Олешки, нині Херсонської области 27(16,15).10.1885.
Дружині
10 липня, 1934 року, Котлас.
Збережи мою сонату
Синьо-синьо голубу.
Вона зможе нагадати,
Як тебе я вмів кохати
В нашу щасную добу.
Збережи мою сонату –
Цей рясний весняний спів.
Міг тоді він залунати,
Коли я чуттям: кохати,
Ввесь, як полум’ям горів.
Збережи мою сонату –
Мій юнацький спів – розмай:
Коли буду я вмирати,
Не винось її з кімнати,
Простирадлом не вкривай.
Буде хай мене вітати,
Як піду я в інший край!
З останнього (перед смертю):
А як хотілося пірнуть в життя потоки
Й гукнути: “Слава!” – переможно… Праці.
Хотілося як повітря Праці!
Щоб, задихаючись творить для всіх, “для мас”
Та хтось позаздрив нам у “дивному палаці”
І погасив цей творчий наш екстаз.
Мене заслали – сам не знаю за що.
За Україну, що я син її…
